Оточені скорпіонами...

Спасибі й вам, що ви не м’якуші. 
Дрібнота буть не годна ворогами. 
Якщо я маю біцепси душі — 
то в результаті сутичок із вами. 

Ліна Костенко

Знаєте, от всі завжди говорять: тримай друзів близько, а ворогів ще ближче… Проте, з кожним разом я все більше переконуюся в неправдивості цієї фрази… Сумніваюся, що ворог зможе настільки втертися вам в довіру, щоб дізнатися про вас усе... А от близькі люди завжди поруч, в хвилини щастя і радості, в хвилини суму… вони знають які ви насправді.. знають, що для вас важливо і заради чого ви можете пожертвувати всім… а найголовніше, що дуже часто саме вони і є причинами наших посмішок, наших щасливих моментів… Без них ми вже не уявляємо свого життя… вони частина нас самих… 

А знаєте, що найгірше? Ми беззахисні перед близькими людьми, адже ми настільки їм довіряємо, що не очікуємо нічого погано з їхнього боку, а от по відношенню до ворогів завжди насторожі… ми чекаємо, коли ж нарешті вони нанесуть удар і просто не помічаємо того, що відбувається в нас під носом… Ми сліпці, коли мова йде про наших рідних… Ми не хочемо помічати їхніх недоліків, вчинків… Ми звикли пробачати їм невеликі промахи, адже всім властиво помилятися… а вони немов випробовують наше терпіння… Буває як скорпіони вжалять, а потім чекають поки отрута розійдеться тілом… тільки ці укуси нас не вбивають…і вони чекають, коли рана заживе, щоб вжалити знову… 

Лише згадайте, скільки буває ситуацій, коли навіть в сім’ї найрідніші люди відвертаються одне від одного… Коли діти йдуть проти батьків і навпаки…коли брати чи сестри стають чужими одне для одного… коли зраджує кохана людина, в якій ти раніше бачив сенс свого життя… Хіба тут присутні вороги? Звісно, що ні… Тому що після удару в спину від когось байдужого вам ви підніметеся на ноги набагато швидше, адже завжди є на кого опертися, завжди знайдеться хтось, хто вас підтримає…а що в випадку з близькими? Ви відчуваєте нестерпний біль, який ламає вас з середини… розчарування, подавленість… ви просто розбиті вщент і поруч нікого, хто б міг вас розрадити… в такі моменти ми втрачаємо не лише частинку себе, ми втрачаємо дещо важливіше – здатність вірити людям… В такі моменти зникають всі надії, які ми покладали на цих людей, всі мрії, які ми були готові розділити з ними, а ви самі знаєте, що без мрій люди не можуть по-справжньому жити…

І знаєте, якщо біль, який нам приносили вороги з часом забувається, то від цього залишається осад на все життя, навіть якщо ми і пробачили дорогу нам людину… і його так легко не змити…він не ззовні, а десь далеко в глибині душі… адже правду кажуть, що навіть якщо витягнути забитий глибоко цвях, то знак від нього всерівно нікуди не дінеться… Нам слід пам’ятати, що близькі не заслуговують такого ставлення до себе… і не завжди ми робимо їм боляче вчинками, іноді достатньо лише слів… Тому живіть так, щоб дивлячись їм у вічі, ви бачили в них щастя і віддзеркалення тих радісних моментів, які ви їм подарували, а не біль яку ви їм принесли… оскільки, яким злим не був би ворог тільки найближчі люди можуть зробити найбільш боляче, адже лише вони знають, куди завдати удару…