Ну от вирішила опублікувати дещо зі
свого, що я називаю просто «писати в стіл»… та все ж мушу з тобою поділитися…
Знаєш, сьогодні мені на думку спало
одне божевільне припущення… а що якщо звичайні речі появляються в нашому житті
не просто так? Що якщо вони все ж мають відіграти певну роль в нашому житті?
Сьогодні, просто сидячи на ліжку і,
як завжди, думаючи про все і ні про що.. мій погляд раптом зупинився на гітарі,
яку я купила кілька років тому і яка просто стояла в кутку… така непримітна,
розстроєна і мабуть сумна…
Золотом тих струн, тих нот, сріблом акордів
Здавалося б, обійняв там, взяв тут, але не виходить
Збиваю я руки в кров, тримаю мов спрут, затримую подих
Мабуть нездара, мовчить моя гітара.
Здавалося б, обійняв там, взяв тут, але не виходить
Збиваю я руки в кров, тримаю мов спрут, затримую подих
Мабуть нездара, мовчить моя гітара.
Для чого я її придбала? Я ж знала, що
так і не стану вчитись на ній грати... можливо вона була потрібна мені, щоб
чекати разом зі мною.. на когось, хто зможе зіграти на її струнах, хто зможе
навчитися з нею справлятися… на того, хто подарує їй друге життя… цікаво чому ж
я ніяк не наважуся забрати її з своєї кімнати...? А знаєш, вона мені все ще
потрібна… просто час від часу взяти її до рук і принаймні спробувати, хоч на
хвилинку, викликати в ній щось живе… шкода лише, що в мене нічого окрім якогось
набору звуків не виходить... А вона немов все ще чогось чекає...
Кожного разу, коли хтось приходить в гості всі так і тягнуться взяти її до рук і просто подзеленчати… а що якщо їй боляче від такого байдужого і несерйозного ставлення…? Знаєш, я тут подумала, адже люди трапляються різні: одні, через свою неумілість рватимуть на ній струни, а потім замінятимуть їх якими-небудь дешевими і неякісними струнами... інші одразу намагатимуться зробити комфортніше тільки собі і захочуть поміняти струни на ті, які їм зручніші, на ті, які не завдаватимуть стільки болю, коли вчишся грати… а є і ті, які не боятимуться труднощів і зроблять все, щоб підкорити її такою як вона є… нехай важко, нехай спочатку неймовірно боляче, але воно того варте…
Кожного разу, коли хтось приходить в гості всі так і тягнуться взяти її до рук і просто подзеленчати… а що якщо їй боляче від такого байдужого і несерйозного ставлення…? Знаєш, я тут подумала, адже люди трапляються різні: одні, через свою неумілість рватимуть на ній струни, а потім замінятимуть їх якими-небудь дешевими і неякісними струнами... інші одразу намагатимуться зробити комфортніше тільки собі і захочуть поміняти струни на ті, які їм зручніші, на ті, які не завдаватимуть стільки болю, коли вчишся грати… а є і ті, які не боятимуться труднощів і зроблять все, щоб підкорити її такою як вона є… нехай важко, нехай спочатку неймовірно боляче, але воно того варте…
А що як і в житті так само? Одні весь
час завдаватимуть болю, інші намагатимуться змінити, аж поки не знайдеться
хтось, хто не злякається спробувати сприймати тебе справжнього… Головне в такі
моменти продовжувати вірити, що рано чи пізно але таки з’явиться той, чий дотик
таки пробудить тебе зі сну…
І от зараз, дивлячись на свою гітару,
я розумію, що купила її недаремно… вона вселяє в мене надію, що рано чи пізно і
я навчуся правильно поводження зі струнами чиєїсь душі, а ще я бачу, що вона як
і я чекає на диво.. чекає поки зможе показати всім на що здатна.. довести, що
може ділитися з людьми своїми емоціями…
Можливо вона як і я чекає твого
приходу… чекає поки ти знову зможеш настроїти струни її душі і вже тоді
зіграти мелодію, настільки чарівну, що вона торкнеться кожного серця…
Немає коментарів:
Дописати коментар