Все починається з малого...

Кожного дня ви тільки те і робите, що жалієтеся в якій поганій країні ви живете... Ви звинувачуєте в усьому владу, саму державу, систему...всіх тільки не себе. .. А що робите ви щоб щось змінити?
В зарубіжних країнах, якщо люди чимось не задоволені, то вони одразу виступають за свої права, протестують, а що в Україні?  Вам стало набагато легше змиритися з усім, що вам насаджують, ніж виступити проти. Люди бояться захищати свої права, бояться йти проти системи. ...
Ще зі школи вас усіх вчили відстоювати свої права, висловлювати вільно свою думку. Що змінилося?
Ви стикнулися з тим фактом, що всі ті, хто вас підтримував, закликав до свободи, поставив вас перед вибором, обмежив ваші дії.
І знаєте, якщо у вас досі не знайшлося сміливості виступити проти, показати як і які саме права вам обмежують, то хоча б не ставайте на місце тих людей. .. Ви повинні розуміти, що будівництво сильної держави починається з будівництва індивідуального... Отож, почніть з малого: почніть будувати людину в собі! 

Світ BMX, яким його ще не знають...

Життя – як водіння велосипеда. Щоб зберегти рівновагу, ти повинен рухатися.
Альберт Ейнштейн

Хтось можливо і погодиться з Ейнштейном, а для когось велоспорт – це і є все життя. Сьогодні мейнстрімом став один з його різновидів, а саме bmx спорт. Проте, як на мене, це не просто спорт, це справжнє мистецтво. Все дедалі частіше на вулицях будь-якого міста можна побачити компанії BMX-ерів і стати свідком приголомшливих трюків на міні-велосипедах, починаючи від найпростішого до найскладнішого.

На перший погляд, bmx здасться вам легким, але це не так. Кожен трюк вимагає хорошої фізичної підготовки, треба бути немов одним цілим з велосипедом, без падінь і травм тут ніяк не обійтися, але результат того вартий.

Однак, це не тільки ефектний та модний вид спорту, що підкорює своїми екстремальними акробатичними трюками, це дещо більше… це відчуття адреналіну в крові…це свобода руху…це коли електро музика в наушниках, а в голові немає зайвих думок… це просто незалежність…

Сергій, бемер:

- Я б ніколи не назвав BMX велоспортом, це для мене спосіб самовираження. Коли я катаюсь, то я не задумуюсь ні над чим в своєму житті, ні над проблемами, нічим таким. Я насолоджуюсь, займаючись улюбленою справою, таким чином я відходжу від буденної рутини.

Юра, бемер:

-         Для мене цей вид спорту зараз дуже багато значить! Відчуваю,що хочеться робити це вічно. Відчуваю, як покидають надоїдливі думки і їх місце займає улюблений звук мого драйвера.

Діма, бемер:

-          Велоспорт насамперед-це спорт, коли ти і твій кінь як єдине ціле, ти досягаєш певної мети, переступаєш через себе, доводиш собі що ти можеш. Коли я катаюсь, то лапаю кайф.. навіть просто прокатавшись, забуваюсь про проблеми; адреналін - це самий сок, без нього ніяк. Проте, яке місце bmx посідає в моєму житті важко сказати: буває хочу цим займатись, а бувають дні коли закинув би, 60% це як хобі.. а хоча ні, це стиль життя.

Ярослав, бемер:

-   

       Байк -  це для мене на даний момент половина мого життя ,я практично 50-60% провожу з ним, більше нічого не приносить мені більше задоволення ніж бем, це тіпа якогось жосткого наркотика - чим більше часу ти катаєшся, тим важче пережити ті дні, коли ти не катаєшся, бо я з 7 років на колесах і все життя хотів кататися на якомусь серйозному велосипеді чого і добився зараз. І деколи навіть страшно подумати шоб недай Бог шось не сталося, шо би відірвало від коліс. Тому стараюся радуватись цими моментами. Байк посідає одне із перших мість в моєму житті на даний момент і буду старатись далі його тримати на першому місці, бо якшо ні, то вже не буде тих відчуттів, того божевілля, шо твориться в голові, бо коли сідаєш на байк, то це вже друга людина,несподівана, іноді дика або взагалі неконтрольована. Але водночас, це для мене найкомфортніший стан, коли я на байку) Адже, в такі моменти я відчуваю радісь, кепить кров в голові, уйма думок і коли вилітаєш у висоти і ці пару секунд цього трансу, коли мозок не думає ні про що, в цей момент море по коліна, не думаєш що в тебе якісь проблеми, чи того плану і коли приземляєшся хочеш знов і знов; чим важчий трюк, тим більше цього адреналіну, якому реально нема міри!

Тарас, бемер:

-          Велоспорт - це обширне значення, а саме його видом (bmx) я дуже захоплений. мені подобається не тільки кататись але й пригати, вивчати нові трюки, і + до цього в мене появилось більше друзів =)) В моєму житті bmx має досить велике значення, він допомагає бути цілеспрямованим (вивчаючи якийсь трюк ти ставиш перед собою ціль його зробити), допомагає у подоланні страху (вивчаючи якийсь трюк, треба просто через страх його зробити, і в тебе все получиться). А коли ти катаєшся на велику, в тебе появляються такі відчуття, які не можна передати чимось іншим, особливо якщо вивчаєш якийсь трюк і він довго в тебе не виходить, і нарешті ти зробив його - емоції переповнюють)) )хех… також не обійдеться без травм, це мабуть найгірше(((

Костя, бемер:

-          Велоспорт у моєму житті - це насамперед впевненість у собі і рішучість у виконанні рішення, коли піджимає час, також бмх мене підштохнув на зйомку веловідео собі і друзям, ну і звісно велоспорт це велика кількість знайомств, класних людей-однодумців і велика кількість веселощів та подорожей. Під час катання у тіло потрапляє неймовірна доза ейфорії, духовного єднання з цим 10 кілограмовим конем, ну і звісно величезну порцію адреналіну, особливо коли виконав новий трюкан над яким давно працюєш, буває після цього серце так стукає, що складається враження ніби воно вилетить, ну і звісно усмішка від задоволення собою на всі 32.

Антон, бемер:

-          BMX - це заняття, яке я дуже люблю робити і не представляю своє життя без нього. Я отримую задоволення щоразу, як виходжу кататися , адже кожний день я пробую щось нове і відчуваю нові враження від катання) Коли я катаюся, то отримую море відчуттів, найчастіше це радість від виконаних трюків, або злість від невдач, але найкраще це відчуттчя після того як зробив щось нове і страшне) Отож, для мене BMX більше ніж просто хоббі і я буду старатися кататися якнайдовше)

Артур, бемер:

-          Велоспорт для мене тепер це, можна вже сказати, як стиль життя. Насамперед я відчуваю величезну дозу адреналіну, коли виконуєш якийсь певний трюк і взагалі навіть просто їзда на велосипеді приносить масу задоволення, радості та позитиву. Bmx посідає одне із найголовніших місць в моєму житті, оскільки багато моїх друзів – однодумців, які також займаються цим видом спорту катаються і гуляють зі мною.

Толя, бемер:

-          BMX посідає чи не одне з найважливіших місць у моєму житті. Коли я катаюсь, то мене переповнюють емоції. Це дуже прекрасне відчуття, коли ти робиш якісь дуже важкі і ефектні трюки і ти їх стараєшся зробити ідеально. Ти просто втягуєшся в цей вид спорту, ти хочеш ще цих відчуттів, щоб адреналін зашкалював, коли в тебе все виходить і це подобається іншим людям, які дивляться на тебе і не зовсім розуміють навіщо воно тобі. Нехай ти деколи падаєш і страждаєш від ударів, але результат важливіший і я це люблю. 

Эдик, бемер:
          -        Для мене bmx - це спосіб проводити вільний час, отримувати багато нових вражень, заводити нові знайомства та подорожувати . Коли я катаюся, то у мене бувають різні відчуття: радість, коли вдається новий трюк; розчарування та злість, коли намагаєшся щось зробити, але не виходить; гордість, коли досягаєш успіху на якомусь контесті. Тому bmx завжди залишатиметься дуже важливою річчю у моєму житті. 

Олесь, бемер:
         -         Для мене bmx - cтиль життя, відпочинок з друзями, хороше дозвілля. Від катання я отримаю неабияке задоволення, я самовдосконалююсь, забуваю про проблеми. Правда він не є для мене на першому місці.  

Женя, бемер:
-        Велоспорт для мене це - велика частина мого світогляду та способу життя, це відпочинок, задоволення, зняття стресу. Коли катаюсь відчуваю себе комфортно! З велосипедом почуваю себе комфортніше, аніж без нього!!! Без велосипеда вже як без частини себе. Bmx - це половина мого я!

Володя, бемер:

- Все почалось з того, що я пару років тому ідучи з мамою, побачив крутих хлопців на маленьких велосипедах, і вже через пів року я і сам сиджу на своєму новому велосипеді. Враження прекрасні. Це не просто залізяка, яка їздить, а щось більше. Це скаже кожний райдер, який пройшов через тисячі поразок, падінь, тільки для того, щоб навчитись щось нове. Часто питають: вам що робити нема що? А говорять це ті, які просто існують, а не по-справжньому живуть, які нічого не прагнуть досягти у своєму житті. Завдяки бему, я живу, я прагну. Він навчив мене добиватись того, що хочу: поклав ціль - йдеш до неї, добиваєшся. Згодом, це починаєш відчувати не тільки, коли катаєшся, а і в повсякденному житті. Коли катаюсь, я відчуваю радість, бо це і задоволення при спілкуванні з друзями і просто від катання. Це не передати, коли ти вечором лежиш дома на ліжку весь побитий та змучений, але з посмішкою, бо це все не дарма. 
Як і колись, він посідає для мене перше місце, просто появилась різниця, між "маленький" та "дорослий". Проте, травма колін сильно вплинула на моє катання, приходилось закидуватись знеболювальним і радуючись кататись до того моменту, поки дія таблеток не закінчиться. Але це дало мені зрозуміти, яке моє життя буде нудним без мого бема. Тому і появляється ще більше бажання кататись, бажання чогось добиватись, а не просто лежати на ліжку і думати про ніщо. Головне - ніколи не опускати руки, після чергової невдачі, травми. Захочеш опустити, згадай для чого ти це все починав.

 Отож, bmx – це спорт, який хоч і вимагає багато зусиль, наполегливості та витримки, але дати він може набагато більше: це нові друзі, поїздки в інші міста, а також навчить вас досягати своїх цілей за будь-яку ціну.

Хоча сьогодні це вже не просто спорт, для багатьох саме bmx став ще однією стихією, яка поглинає з головою. Можливо вона скоро торкнеться і вас.

Я тебе ненавиджу...

Знав би ти наскільки сильно я тебе ненавиджу… Ненавиджу кожною клітинкою свого тіла.. до останнього подиху…до щему в грудях… Я ненавиджу в тобі усе: твій погляд, що вміє так ніжно огортати, твою посмішку, яка здатна розігнати будь-який смуток… я ненавиджу кожну родимку на твоєму тілі, які, здавалося б, я ніколи не дорахую до кінця…

Я ненавиджу тебе за кожне: «Доброго ранку, кохана» і кожне «Солодких снів, зай»… Я ненавиджу тебе за те, що ти став для мене всім… за те, що змусив закохатися в тебе…
         Я ненавиджу тебе за кожен твій вчинок, слова, крок… ненавиджу за твою впертість та запальний характер… ненавиджу, коли ти шукаєш підтекст, коли я хнюплюся, а потім так мило вибачаєшся за себе, адже як тебе ненавидіти в такі моменти… Знаєш, а я ненавиджу твій «солодкий» голос… і теплі руки твої теж ненавиджу…

Однак, в нас з тобою стільки спільного.. ми такі схожі…між нами є якийсь зв’язок… і за це я ненавиджу тебе ще більше…

Я ненавиджу тебе за те, що ти «підсадив» мене на себе…Тепер я не можу заснути без почутого твого голосу в телефоні… і день буде невдалим, поки не прозвучить твоє: «Привіт, кохана»… Я ненавиджу тебе за те, що ти так часто буваєш правим… А ще я ненавиджу тебе, коли ти далеко і в мене немає змоги тебе обняти…
           Ненавиджу твоє ставлення до мене, адже з кожною секундою закохують в тебе все більше… Ненавиджу за те, що дозволяєш відчувати себе слабкою…такою захищеною.. потрібною…

Знаєш, водночас з тобою я ненавиджу і себе… Ненавиджу за те, що не можу жити без твоїх уст, твоїх дотиків і твоєї посмішки… 

            Але знаєш за що я найбільше тебе ненавиджу? Я тебе ненавиджу за те, що так сильно кохаю…

P.S. А знаєш, що в цьому найкайфовіше? Тобі достатньо лише одного поцілунку і вся ця ненависть переростає у пристрасть…

Всього лише помилка...

В житті буває багато помилок, які самі по собі не помилки, а наслідки першого ґудзика, застібнутого неправильно.

Фабіо Воло

Прочитавши це твердження, я вирішила задуматися, а чи правдиве воно? І знаєте, по собі можу сказати, що так…

Для кожної людини, так чи інакше, властиво помилятися і від цього ніхто не застрахований… Цих помилок у нашому житті ледь не мільярди і з часом ми просто втомлюємося їх рахувати… Проте, плюси в цьому теж є, адже, кожне не правильно прийняте рішення це урок на майбутнє… шкода тільки, що багато хто судить нас по минулому…

Знаєте, буває, коли ти вперше припускаєшся помилки, то твоє життя починає притримуватися певного ритму… це так, коли ти застібаєш перший ґудзик неправильно і перш ніж помітиш це, то встигнеш застібнути ще декілька… А буває, що ти просто звикаєш до такого стилю і він стає частиною твоєї постійної поведінки, частиною тебе… і з кожним разом тобі все важче змінитися… Так, ти стараєшся, прикладаєш усіх можливих зусиль, але врешті-решт, чиниш так само… ти вкотре робиш помилку…

А що як глянути на це все з іншої сторони? Що якщо це не помилка, а свідомий наш вибір… це наслідок того, якими ми стали…

Десь в глибині душі ми розуміємо, що можемо завдати комусь болю своїми вчинками, але продовжуємо їх робити… Всередині нас бореться дві протилежності: одна з них просить зупинитися і не робити помилку, а інша змушує продовжити…

Однак, знаєте над чим я задумалась.. от у випадку з ґудзиком у нас же ж є шанс взяти і все перещепити наново, правильно… може і в житті так само? Може настає момент, коли ми можемо виправити всі наші помилки і змінитись?
Хто зна...все може бути… Знаєте, що справді важливо в такі моменти, це щоб біля тебе були люди, які зможуть тебе зрозуміти і підтримати, яке рішення ти б не прийняв…Вони ніколи не стануть тебе ненавидіти за твої помилки, адже ніхто не може з впевненістю сказати, що завтра він не опиниться в тій же ситуації… Вони ніколи не змусять, на зло, відчути тебе те саме, адже цінують тебе, яким би ти не був… І найголовніше, вони зроблять все, щоб в такі моменти бути поруч з тобою і більше ніколи не дозволити тобі стати на ті самі граблі… Такі люди не говорять словами, а промовляють вчинками…вони не чекають поки ти сам розповіси, що сталося, вони відчувають, що щось не так… вони не просять тебе зустрітися, а просто беруть і самі приїжджають…

Знаєте, якщо біля вас є такі люди, то ваші помилки це всього лише уроки на майбутнє… і ніколи не слід забувати, що ви завжди маєте змогу перещепити той перший, неправильно застібнутий ґудзик…

Оточені скорпіонами...

Спасибі й вам, що ви не м’якуші. 
Дрібнота буть не годна ворогами. 
Якщо я маю біцепси душі — 
то в результаті сутичок із вами. 

Ліна Костенко

Знаєте, от всі завжди говорять: тримай друзів близько, а ворогів ще ближче… Проте, з кожним разом я все більше переконуюся в неправдивості цієї фрази… Сумніваюся, що ворог зможе настільки втертися вам в довіру, щоб дізнатися про вас усе... А от близькі люди завжди поруч, в хвилини щастя і радості, в хвилини суму… вони знають які ви насправді.. знають, що для вас важливо і заради чого ви можете пожертвувати всім… а найголовніше, що дуже часто саме вони і є причинами наших посмішок, наших щасливих моментів… Без них ми вже не уявляємо свого життя… вони частина нас самих… 

А знаєте, що найгірше? Ми беззахисні перед близькими людьми, адже ми настільки їм довіряємо, що не очікуємо нічого погано з їхнього боку, а от по відношенню до ворогів завжди насторожі… ми чекаємо, коли ж нарешті вони нанесуть удар і просто не помічаємо того, що відбувається в нас під носом… Ми сліпці, коли мова йде про наших рідних… Ми не хочемо помічати їхніх недоліків, вчинків… Ми звикли пробачати їм невеликі промахи, адже всім властиво помилятися… а вони немов випробовують наше терпіння… Буває як скорпіони вжалять, а потім чекають поки отрута розійдеться тілом… тільки ці укуси нас не вбивають…і вони чекають, коли рана заживе, щоб вжалити знову… 

Лише згадайте, скільки буває ситуацій, коли навіть в сім’ї найрідніші люди відвертаються одне від одного… Коли діти йдуть проти батьків і навпаки…коли брати чи сестри стають чужими одне для одного… коли зраджує кохана людина, в якій ти раніше бачив сенс свого життя… Хіба тут присутні вороги? Звісно, що ні… Тому що після удару в спину від когось байдужого вам ви підніметеся на ноги набагато швидше, адже завжди є на кого опертися, завжди знайдеться хтось, хто вас підтримає…а що в випадку з близькими? Ви відчуваєте нестерпний біль, який ламає вас з середини… розчарування, подавленість… ви просто розбиті вщент і поруч нікого, хто б міг вас розрадити… в такі моменти ми втрачаємо не лише частинку себе, ми втрачаємо дещо важливіше – здатність вірити людям… В такі моменти зникають всі надії, які ми покладали на цих людей, всі мрії, які ми були готові розділити з ними, а ви самі знаєте, що без мрій люди не можуть по-справжньому жити…

І знаєте, якщо біль, який нам приносили вороги з часом забувається, то від цього залишається осад на все життя, навіть якщо ми і пробачили дорогу нам людину… і його так легко не змити…він не ззовні, а десь далеко в глибині душі… адже правду кажуть, що навіть якщо витягнути забитий глибоко цвях, то знак від нього всерівно нікуди не дінеться… Нам слід пам’ятати, що близькі не заслуговують такого ставлення до себе… і не завжди ми робимо їм боляче вчинками, іноді достатньо лише слів… Тому живіть так, щоб дивлячись їм у вічі, ви бачили в них щастя і віддзеркалення тих радісних моментів, які ви їм подарували, а не біль яку ви їм принесли… оскільки, яким злим не був би ворог тільки найближчі люди можуть зробити найбільш боляче, адже лише вони знають, куди завдати удару…

Для міста Лева...

Тільки у Львові я по-справжньому щаслива
Нікого поруч, я іду одна
Тут затишно...так тихо...особливо...
Та атмосфера феєрична, нетака.

Тут вулиці живуть своїм життям
І тільки Він тебе так щиро прийме,
Та посмішки навкруг.. то тут..то там...

Для мене - ця місцина, краща за обійми.

А я іду... незнаючи куди..
Просто вперед... мене веде дорога...
Немає втоми...лиш одні думки...
Я відчуваю щастя, не тривогу...

Львове: "Скажи мені хто я...
Дай зрозуміти душу, що у тебе
Історію величну, що лише твоя...
А знаєш, над тобою інше небо"...

Тут час, йде по своїх законах,
Він просто зупинився...не спішить.
В будівлях давніх, мурах і колонах..
Століття пробігає наче мить...

Відчутній аромат п'янкої кави,
Ніжний присмак шоколаду.
Лиш Львова не буває мало..
Ним йду, доки є сили, до упаду.

В повітрі, що пронизане коханням -
Я захворіла містом, та не хочу ліків..
І дотик поцілунку на губах..немов востаннє..
Те, що було у Львові, тут залишиться навіки...

Хотілося б сказати ще багато..
Та, як завжди, не вистачає слів..
З тобою кожен день неначе свято...
Я закохалася у тебе, місто Львів.©

В тебе є шість струн, сім нот, безліч акордів і одна на двох віра...

Ну от вирішила опублікувати дещо зі свого, що я називаю просто «писати в стіл»… та все ж мушу з тобою поділитися…

Знаєш, сьогодні мені на думку спало одне божевільне припущення… а що якщо звичайні речі появляються в нашому житті не просто так? Що якщо вони все ж мають відіграти певну роль в нашому житті?

Сьогодні, просто сидячи на ліжку і, як завжди, думаючи про все і ні про що.. мій погляд раптом зупинився на гітарі, яку я купила кілька років тому і яка просто стояла в кутку… така непримітна, розстроєна і мабуть сумна…

Золотом тих струн, тих нот, сріблом акордів
Здавалося б, обійняв там, взяв тут, але не виходить
Збиваю я руки в кров, тримаю мов спрут, затримую подих
Мабуть нездара, мовчить моя гітара.

Для чого я її придбала? Я ж знала, що так і не стану вчитись на ній грати... можливо вона була потрібна мені, щоб чекати разом зі мною.. на когось, хто зможе зіграти на її струнах, хто зможе навчитися з нею справлятися… на того, хто подарує їй друге життя… цікаво чому ж я ніяк не наважуся забрати її з своєї кімнати...? А знаєш, вона мені все ще потрібна… просто час від часу взяти її до рук і принаймні спробувати, хоч на хвилинку, викликати в ній щось живе… шкода лише, що в мене нічого окрім якогось набору звуків не виходить... А вона немов все ще чогось чекає...
         Кожного разу, коли хтось приходить в гості всі так і тягнуться взяти її до рук і просто подзеленчати… а що якщо їй боляче від такого байдужого і несерйозного ставлення…? Знаєш, я тут подумала, адже люди трапляються різні: одні, через свою неумілість рватимуть на ній струни, а потім замінятимуть їх якими-небудь дешевими і неякісними струнами... інші одразу намагатимуться зробити комфортніше тільки собі і захочуть поміняти струни на ті, які їм зручніші, на ті, які не завдаватимуть стільки болю, коли вчишся грати… а є і ті, які не боятимуться труднощів і зроблять все, щоб підкорити її такою як вона є… нехай важко, нехай спочатку неймовірно боляче, але воно того варте…

А що як і в житті так само? Одні весь час завдаватимуть болю, інші намагатимуться змінити, аж поки не знайдеться хтось, хто не злякається спробувати сприймати тебе справжнього… Головне в такі моменти продовжувати вірити, що рано чи пізно але таки з’явиться той, чий дотик таки пробудить тебе зі сну…

І от зараз, дивлячись на свою гітару, я розумію, що купила її недаремно… вона вселяє в мене надію, що рано чи пізно і я навчуся правильно поводження зі струнами чиєїсь душі, а ще я бачу, що вона як і я чекає на диво.. чекає поки зможе показати всім на що здатна.. довести, що може ділитися з людьми своїми емоціями…

Можливо вона як і я чекає твого приходу… чекає поки ти знову зможеш настроїти струни її душі і вже тоді зіграти мелодію, настільки чарівну, що вона торкнеться кожного серця…

Можливо сон... а можливо.....

Вибач, але я втомилася від цього... Я втомилася бути далеко від тебе… втомилася бути по той бік «стіни»…. Хочу просто сидіти біля тебе, відчувати твоє дихання і знати, що ти поряд….

"Знаєш, а давай поживемо разом… давай хоча б спробуємо щось виправити… " - фраза, яка може багато чого змінити...

Так приємно прокидатися поруч з тобою в одному ліжку… розплющувати зранку очі, бачити тебе таким сонним і розуміти, що ти нікуди більше не дінешся… що ось воно твоє щастя, так солодко спить біля тебе…

Гаразд, сьогодні я приготую тобі какао в ліжко…

Ввов… це що подушка в мене полетіла…ну начувайся…

          Так приємно просто дуріти в ванній кімнаті чистячи зуби… 

Ну подумаєш пастою вимазалися... з ким не буває ;)

а потім готувати разом сніданок… нехай за першим разом нічого і не вийшло, та й за другим теж.. але нічого, сьогодні можна з’їсти і трішки переварену страву…
          

 Гаразд, давай за покупками сходимо сьогодні разом…

А потім стільки часу проводити разом… просто за переглядом фільму… Знаєш, я згодна подивитися сьогодні з тобою футбольний матч…

Ні, не заважай мені читати… якщо хочеш, то давай почитаємо разом…вмощуйся поруч)

А от і ніч… аж не віриться, що я засинаю в твоїх обіймах… знаєш, мені страшно… страшно, що я зранку прокинусь, а тебе вже не буде поруч і я зрозумію, що це був лише сон…

«Не бійся…я тут.. я поруч…я тебе не відпущу» - ніжно шепочеш на вушко… і знаєш, я тобі чомусь вірю…

           Ну от.. настав ще один ранок… ні, я боюсь розплющити очі… що якщо я знову одна в пустій квартирі… ммм…який смачний аромат кави.. він так і манить піднятися з ліжка… врешті відкриваю очі…яке щастя, ти тут… ти нікуди не зникав…
           Так, я знаю, що сьогодні вихідний… гаразд давай повчиш мене грати на гітарі… але спочатку давай в душ…. 

Скільки ж можна…в мене знову нічого не виходить з цією гітарою… давай краще фільм подивимось…

            А от і ніч… як завжди підкрадається непомітно…знаєш, можливо я тобі раніше цього не казала, але так приємно засинати в твоїх обіймах, відчувати тепло твого тіла…

            Знаєш, а я щаслива…

            Ой, зажди… здається у мене дзвонить телефон…

            

Ні.. здалося… це просто будильник...

      

  Де ти?

Хм…. Сон… це був лише сон…

Що ж… доброго ранку, реальність…