Мені тебе не вистачає…

Здавалося б життя залишилося таким як і було, майже без змін.. Так, деяких людей в моєму житті без сумніву поменшало, але ж без цього ніяк.. Дехто був зі мною упродовж кількох років, а дехто лише декілька днів. Проте, кожен з них мене чогось навчив, так само як і я їх.

Але зараз чомусь я відчуваю якусь порожнечу в середині… десь там, в глибині душі я відчуваю біль.. Ні, не через невзаємне кохання чи втрату когось… Хоча, кого я обманюю...саме через втрату дуже важливої людини в моєму житті…

Мені не вистачає тебе… Не вистачає спільного проведення часу.. Не вистачає твоєї посмішки і проникливого погляду… Мені не вистачає твоєї підтримки… Ніхто не вміє заспокоювати і підтримувати мене так як ти…

Знаєш, а я пам’ятаю кожну нашу розмову… Знаю, ти не любиш довгих розмов по телефону, не любиш чекати, коли я запізнююся, але постійно це робиш…І ще жодного разу не сварився зі мною.. Дякую тобі за терпіння…Ти б знав, який ти для мене важливий…

Так, я знаю, що завдала тобі дуже багато болю, але повір я цього справді не хотіла.. Понад усе, я старалася зберегти дещо, що на мою думку, важливіше за почуття… Хм…як би парадоксально це не звучало, але я втрачаю те, що так намагалася втримати…

Я знаю, що пробачити мені тепер неймовірно важко.. так, я постійно припускаюся помилок, зі мною важко, але я можу зарядити тебе позитивом, подарувати тобі шматочок того, що називається щастям…

Вибач, як би важко не було це зробити, але спробуй вибачити мене… Я не хочу тебе втратити вкотре…

Знаєш, я щодня перевіряю свою пошту в очікуванні того, що одного дня я побачу там повідомлення від тебе… все ще чекаю, що одного разу ти зателефонуєш і я почую в трубці такий рідний, усміхнений голос… Нехай там і звучатиме банальне «привіт», але я знатиму, що ще щось означаю в твоєму житті… що я важлива для тебе… Знаєш, мені б вистачило і однієї смс від тебе…лише одного слова…або ж…

          Знаєш, мені тебе не вистачає… Я щодня заходжу на твою сторінку в соціальній мережі і на моєму обличчі мимоволі з’являється усмішка…така щира, справжня.. таку, яку можливо ніхто крім тебе не бачив… І що найдивніше, я щоразу дивлюся на одні і ті самі речі… на твій статус і сімейний стан… Нехай це звучатиме по-дурному, але я боюся, що одного дня я побачу там зовсім інший напис і зрозумію, що втратила тебе назавжди…

Мені не вистачає тебе… Мені ще нікого не вистачало так сильно як тебе… Щовечора я згадую наші літні дні і вечори, які ми проводили разом… було так добре, так весело… ти дозволяєш мені бути собою… я не повинна носити маску біля тебе… Поруч з тобою я щаслива J

Зрозумій як мені тебе не вистачає… Знаєш, іноді хочеться просто поглянути на наше фото, згадати, посміхнутися…але мабуть правду кажуть, що з найважливішими людьми у нас найменше фото, якщо вони взагалі є.. так само і в цій ситуації…
          Знаєш, я можу ще багато чого сказати, але думаю слова тут не доречні… просто подивись мені в очі і ти сам все зрозумієш…

Мені тебе не вистачає….

Гра вартістю в "УСЕ"...

Вибір… Здавалося б, що може бути легше, ніж сказати «так» чи «ні», вибрати «біле» чи «чорне»… одна людина чи інша… Багато хто звик, що вибір роблять за нього… Хтось чекає поки все вирішиться само по собі… а що ж залишається робити мені… Знаєш, небо, в голові знову безліч питань і немає відповіді…

Обман… ти спитаєш чи я обманюю… якщо чесно, то вже не знаю.. якщо й обманюю то кого? Рідних? Друзів? Людей, до яких можливо відчуваю щось більше? А чи саму себе…?

Я заплуталася, небо… Проте, я люблю… От тільки кого?
Знаєш, можливо прозвучить банально і заїжджено…але мені це чимось нагадує одну сцену з «Сутінок»… ні, я не фанатка цього фільму, чи когось з його героїв… просто емоції знайомі… Два головні герої, в яких Белла закохана майже одинаково… Вони обоє такі різні, але водночас такі її… З кожним з них вона почуває себе по-іншому, почуває щасливою, самою собою, а головне вільною…

Он вона та сцена на горі (Розмова з Едвардом після поцілунку з Джейкобом):

Белла: - Що це було?

Едвард: - Ти любиш його!

Белла: - Тебе більше….

Так само і в моїй ситуації… Я люблю, я просто люблю… намагаюся ввібрати в себе усе це відчуття, насолодитися  ним сповна… але що, якщо я зроблю комусь боляче… Людям, які роблять мене щасливою… Мені справді зараз важко... Сумніви…Я мабуть ще ніколи не сумнівалася так як зараз…
Небо, а тобі знайоме відчуття, коли всім немає до тебе діла… Ніхто не помічає, який у тебе настрій, якого кольору ти сьогодні… а потім, раптом усім цікаво, що з тобою відбувається.. усі хочуть стати частинкою твого життя… лізуть тобі в душу з безліччю питань і спроб тебе завоювати… А мені знайоме… Сіра мишка.. зовсім не примітна і нікому не потрібна.. як завжди ховаюся за своєю маскою… а ж тут нові люди в моєму житті, які дозволяють мені бути собою і цінують мене такою як я є…

І здається я закохалася… от тільки в кого? В саме кохання? В свої ілюзії? А чи в саму людину?

Небо, мені так потрібна порада…. Відповідь… Тому що в цій ситуації я почуваю себе гравцем в казино... Готова зробити ставку і поставити на кону все, от тільки чи спрацює вона….?

Фотовиставка:)

http://www.facebook.com/media/set/?set=a.369888186416396.82868.100001856530453&type=3

Розставити крапки над «І»

Привіт, небо! Як ти поживаєш? Ммм… рада, що в тебе все добреJ

Знаєш, а ти так змінилося, стало якимсь іншим. Ти вже не таке байдуже до всього, як було раніше. Стало таким світлим, усміхненим та щасливим.. Скажи, хто робить тебе таким?

Хоча.. чекай-чекай.. можеш не відповідати… я і так бачу, що відповідь тут проста…

Ти скоріш за все закохалося… Ти закохалося в свободу, в сміх, в погляд… Такий ніжний, проникливий і такий “свій”…

Небо, а я тебе так розумію! Знаєш, я нарешті можу сказати, що щасливаJ Щаслива завдяки  одній хорошій людині… Небо, а він вміє дивувати мене щодня, вміє смішити… Ніколи б не подумала, що пісня “She will be loved” може так класно звучати, коли її тобі грає людина, яку ти любиш J

Небо, я так боюся… Боюся, що це лише самообман, що я зможу його втратити… Нас розділяють сотні кілометрів дороги, і буквально міліметри душі...

Небо, таке враження, що в нас одні думки на двох J “Кумедна” так мило звучить з його уст… Знаєш, як буває, коли ти в сотні раз чуєш щось в свою сторону, а тут воно звучить якось особливо, по-новому… так, немов вперше.

Знаю, що з ним буває важко, Але ж і зі мною не так вже й легко. Проте завдяки йому я все ж розставила всі крапки над «І»… Вже більше немає сумнівів…

Небо, знаєш, а він правий, що моє життя чимось схоже на фільм: безліч героїв, заплутаний сюжет і невідомість, що станеться далі…

І тепер він частина цього фільму, один з його головних героїв. От тільки, що буде далі я не знаю… Як гадаєш, що буде в наступній серії?
P.S. Люблю тебе, моє небо J

Тераріум сьогодні...

Збентеження… Злість… Розчарування…Здавалося б поняття, які поєднати в одне неможливо, але зараз я відчуваю саме це…

Всього один телефонний дзвінок, а скільки нової інформації він може принести… Виявляється особисте життя будь-якої людини від неї зовсім не залежить… Воно розвивається само по собі… І хто б міг подумати, що в цьому йому допомагають люди, яких ти вважаєш своїми друзями, з якими знайомий вже не один рік…

Колектив дівчат… Мабуть гіршого тераріуму ніж цей ви не знайдете… Але і тут є свої закони… Спитаєте які.. Так от.. тут кожен сам за себе і якщо ти комусь не перемиваєш кісточки, то готуйся, що їх перемиватимуть тобі… Якою ж наївною я мала бути, щоб довіряти цим людям… Єдине, що їм потрібно це нова жертва для пліток.. хтось, хто нічого не скаже у відповідь…

Що ж… Цього разу ви помилилися з вибором. Ви хотіли сенсацію, скандал… Ви їх отримаєте і не сумнівайтеся…

Та будьте готовими потім розплатитися за доставку…

Просто спало на думку....

Стільки думок у голові… не розібратись,

Заплутано усе мов лабіринт.

Наважилася врешті я зізнатись:

Люблю тебе… для мене ти один.

За що люблю ти навіть не питай,

Нічого пояснити не зумію.

Я просто відчуваю, так і знай

І по-інакшому, на жаль, не вмію.

Буває так

Буває так, що тяжко у житті

Буває так, що всі є проти тебе.

Але лиш ти не кинеш у біді

І я звертаюся до тебе, моє небо!

Ти знаєш, небо, так буває,

Що хочеться кричати на весь світ,

Цього ніхто не бачить і не знає,

Буває так, що в серці тільки лід.

Буває так, що можу промовчати,

Буває так, що встрягну в суперечку.

Буває так, що маю що сказати,

Але бувають і слова, що недоречні.

Буває, небо, що ніхто не помічає,

Не чує виправдань і доказів моїх.

І проти мене раптом виступає,

І за собою закликає всіх.

Але ж ти знаєш, небо, як буває гірко,

Тому до тебе зараз я звертаюсь.

Мені потрібне ти, твоя підтримка,

Адже, ти розумієш, що я відчуваю.

Нехай для всіх серйозна та спокійна,

Але в душі усе болить, усе страждає.

І байдуже, що ззовні виглядаю вільна.

Ти знаєш небо, як воно буває…

                                              так буває….

Маски

Так багато у світі «але»,

Стільки тих, хто маски вдягають.

Проте, з рук це їм не зійде,

Адже тим себе в собі вбивають.

Навіщо це? Кому від цього добре?

Боїшся, що не зрозуміють?

Я знаю важко, але ж ти хоробрий.

Відкрийся! Й інші теж зуміють.

Не ховайся за маскою ти,

Хай «але» тебе не турбує.

Справжнім краще йти до мети,

Щирість твоя хай весь світ здивує.

Будь собою і більше ніким

І не треба тут ролі грати.

Зніми маску й залишся таким,

Дозволь себе з кожним днем відкривати.

After the book "1984" by George Orwell

What is the role of memory, dreams, smells and other involuntary feelings/emotions in 1984? Why are they important?

         I believe that, in 1984 the role of memory, dreams, smells and other feelings was very important.

First, I want to say that smell and memory are interconnected, because a smell can influence people’s moods and call up memories. And that’s why a lot of writers referred to the topic of scent. This tendency can be seen not only in the English literature, but also in the world literature, including Ukrainian. For instance, famous Ukrainian writer Mykola Voronyi has shown in his work “Yevshan-Zillya” the role of scent in human’s life, by the example of the main character, Turkish khan’s son, who remembered his childhood and his origin with the help of yevshan-zillya’s smell. So, I suppose that this boy and the main character of George Orwell’s novel “1984” Winston Smith have a lot in common, because Winston also recollected in his memory different situations and reminiscences relying on various scents. It can be illustrated by the example: ‘Only proles used scent. In his mind the smell of it was inextricably mixed up with fornication’. Sometimes, smell can pull you away from everyday routine, as for example, the smell of roasting coffee, real coffee, not Victory one helped Winston ‘to be back in the half-forgotten world of his childhood’. In addition to this, the example with the chocolate can be provided. When Winston felt the scent of chocolate, it stirred up some memory, which he couldn’t pin down, but which was powerful and troubling; that memory was so strong, that it was moving round the edges of his consciousness for some period of time. Relying on these facts one can say that smells play important role in recollecting human’s memories and feelings, which were pressed by the Party.

On the other hand, not only that was the problem for Big Brother. His aim was to destroy human’s reminiscences. Because as Maksym Rylskyi said: ‘The one, who doesn’t know his past – doesn’t deserve his/her future’. And without memory, the people can’t know the past. That’s why the Party wanted to change the history. It made Winston correct information in newspapers’ articles for that, which was playing in Big Brother’s hands. As one knows if someone changes the history, he or she changes the present. Therefore, having this sort of pretended present how can one speak of the good future? Unfortunately, the memory is unreliable, because one can forget something important and it would be easier for the Party to make one believe in “their truth”. That’s why Winston kept a diary. But in order to protect Party’s policy they destroyed every written record and documents through ‘memory holes’.

This, however, suggests us the idea, that only safe place for a person is his/her dreams. Just in your dreams you can be real, you can show your emotions, desires and thoughts, without anyone’s seeing or hearing them. In this way Winston let himself relax, he was thinking about history, a brown-haired girl and was having sexual intercourse with a prostitute. Moreover, in the real life any desire was a thoughtcrime. The proof of this is as follows: ‘The aim of the Party was to remove all pleasure from the sexual act’. But who wants such a life without freedom of actions, thoughts and eccentricity? That’s why, what Winston wanted most, more even than to be loved, was to break down the wall of virtue life, that was created by the Party.

Finally, I want to say that smell evokes feelings, that help to manifest human’s individuality, that was suppressed by the Party in order to standardize people and make the ruck of them. And to resist this, emotions together with the memory, smells and dreams play such an important role in 1984.

Розмова з небом...

А ви коли-небудь слухали грозу… Коли сидиш і розумієш, що є щось голосніше за твої думки… звук грому, блискавка, яка змійкою проноситься небом… а воно набуває такого цікавого кольору… не то розово-фіолетового, не то блакитно-сірого… немов на дворі вмикається світло… на якусь секунду, щоб показати, що небо ще не спить… воно живе…

Знаєш небо, а я з дитинства вірила, що в такі моменти тобі так само важко як і мені… ти маєш своє життя, тримаєш в собі стільки всього… стільки таємниць, надій, мрій.. виправданих і невиправданих… стільки слів, які звучали серйозно і стільки зізнань в коханні, які були просто кинуті на вітер… знаєш небо, а ти спостерігаєш за нами кожної хвилини… ти теж вмієш любити і в такі моменти, коли починається гроза, мені здається, що тобі боляче… ти плачеш, від того, що ми робимо дурні помилки, що руйнуємо час від часу власноруч своє щастя… грім… це ти злишся, не розуміючи як можна бути такими гордими і водночас кохати, не кажучи про свої почуття…

А ж раптом блискавка… ось воно… немов нова думка спалахує в моїй голові… вона вдаряється з усією силою і змушує по-новому працювати серце… блискавка нагадує про те, що в житті ще бувають світлі моменти.. нехай вони тривають не дуже довго, але вони бувають… а іноді, що неймовірно захоплююче, коли їх багато водночас… Знаєш, це зачаровує…

Небо, а ми з тобою такі схожі… адже, кожного ранку одягаємо веселу маску на обличчя… я посмішку, а ти сонце… щоб усі думали, що в нас все класно, хоча насправді в душі течуть сльози… ми буваємо не в настрої… я виглядаю трішки сумною, або ж серйозною… а ти… таким сірим і похмурим… а коли настає ніч… вона приховує в собі всі таємниці… вночі можна бути самим собою і не боятися, що хтось побачить твою слабинку… вночі можна поплакати… і знаєш небо, ... іноді ми робимо це одночасно… я відчуваю твою підтримку, розумію, що я не одна… і стає легше… в моменти грози ми відкриті одне з одним… ти ділишся зі мною своїм болем, а я своїм… дякую, небо, що розумієш мене як ніхто інший…

Шум грози… він здається мені таким рідним… мабуть за це я люблю його слухати… він немов твій голос… промовляє до мене… щось тихо шепоче на вушко, або ж намагається сказати щось дуже голосно… Цей шум немов музика для мене.. він заспокоює, надихає… в такі моменти я пишу… нехай це і дурниці, в яких немає змісту (принаймні для посторонніх людей, нехай згодом я назву цю писанину брєдом), але ми з тобою знаємо, що це для нас означає… так, небо, саме для нас з тобою…

Знаєш небо,… а завтра настане новий день… і в твоєму, і в моєму житті… все почнеться з нового аркуша паперу… доведеться як завжди одягати маску щастя... продовжувати дарувати людям свою посмішку, тепло… а найголовніше те, що ні ти, ні я не просимо нічого взамін… нам достатньо бачити дорогих нам людей щасливими… просто щасливими…

Знаєш, а потім настане ще одна ніч, яка зможе приховати в своїй темряві усе, що буде потрібно…

Небо, я маю тобі щось сказати… це моя маленька таємниця… і знаєш, я чомусь тобі довіряю більше, ніж усім на світі… тому що знаю, що цей секрет залишиться лише між нами…

Ну от скоро світанок, я мабуть піду…Не плач так сильно… знай, я завжди з тобою… Люблю тебе небо, незалежно від твого настрою чи стану… просто люблю, о так от без причини і зайвих пояснень… Люблю…

Люди, а чи може листочки...

Знаєш, люди чимось схожі на листочки… Всі вони різної форми, різного кольору і ростуть на різних деревах, але в свою чергу вони чимось схожі між собою…

Людина як і листочок починається з крихітної маленької частинки, яка згодом стає все більшою і більшою… На самому початку листочок світло-зеленого кольору, так і людина ще «зелена»…починає дізнаватися для себе щось нове, відкривати світ з кожним днем… пізніше листочок стає темнішим – старшим…

Знаєш, а ще схожість людей і листочків в тому, що кожен з них по-різному тримається за життя… Є листочки, які міцно тримаються за дерево…так, що їх нічим звідти не зірвеш… а є такі, які падають при найменшому порусі вітру… Так і люди, хтось тримається за життя з усієї сили і ніяк не хоче його відпустити, а є ті, які здаються, ламаються при найменших труднощах…

А потім приходить осінь… золота пора… саме тепер, листя починає опадати на землю… і настає найважчий момент: усвідомити, що ще не все втрачено або ж просто здатися… Знаєш, а люди теж падають,  а от зібратися з силами вдається одиницям…

Проте, варто пам’ятати, що іноді в вашому житті з’являються ті, які піднімають вас з землі і дозволяють знову піднятися вверх, злетіти до неба… і знаєш, ти не обов’язково одразу впадеш знову… спочатку кожен листочок кружляє в повітрі, насолоджується польотом, а потім легко опускається на землю… а іноді їх підхоплює вітерець, підносить все вище і вище та продовжує кружляти… головне віддатися цьому вітру… пам’ятати, що в житті ще не все втрачено, що рано чи пізно настає момент, коли ми можемо відчути себе знову вільними; коли ми один на один зі світом і єдине, що нас тримає над землею це оцей вітерець, який виявляється все життя нас супроводжував, от тільки хтось сприймав його як перешкоду, а хтось повністю піддався його впливу… знаєш, а листочок і вітер повинні співпрацювати…і до поки один підтримуватиме іншого, доти той не впаде… Так і в житті кожної людини є хтось, хто все життя тебе супроводжує; той, хто не дозволяє впасти; той, хто може поманити за собою; той, хто завжди допоможе тобі піднятися… Тільки відкрий очі і ти зможеш побачити…

Однак, час невпинна річ… і так само як проходять роки в житті людей, так змінюються пори року в житті листочків… і так чи інакше настає зима… Період який для кожного проходить по-різному… Хтось вже опадає ще до початку зими, хтось на початку з легкістю відпускає дерево, оскільки розуміє, що після зими знову приходить весна… нове життя… а є такі, які намагаються всю зиму протриматися на деревах і не хочуть їх ні за що відпустити, але рано чи пізно їм доводиться це зробити… вони легко і непомітно опускаються на землю…

Знаєш, і в цьому люди чимось на них схожі… Я думаю ти розумієш, що я маю на увазі…

Дякую за життєвий урок...

Ну от… планувала почати свій запис з чогось хорошого, позитивного; з чогось, що змусило мене посміхатися і можливо викликало б і у вас приємні емоції, але… Але почну з того, що принесло мені важливий урок в житті, не дивлячись на те, що 30 червня обіцяло бути звичайним днем…

 Скажіть, а з вами бувало таке, коли просто все надоїло… емоції переповнюють… але не хороші, а навпаки злісні… коли хочеться кричати, все рвати, бити… скинути всю негативну енергію на першого, хто попадеться вам на очі… Хоча, що я питаю... звісно, що було…

Так от в мене сьогодні саме такий день… З самого ранку все складалося якомога «Краще»…

Проте, сказати що цей день не був для мене своєрідним уроком, означатиме не сказати нічого… Сьогодні в котре переконалася, що справедливості дуже важко добитися… Я стільки разів в своєму житті змінювала відношення щодо справедливості…

Спочатку казала, що справедливість є і за неї варто боротися; потім, що справедливості немає, але за неї все ще варто боротися; пізніше, що її немає і боротися за неї немає сенсу…

А зараз знаходжуся на роздоріжжі, в сумнівах і розумію, що отримую важливий урок. Що б я не робила - усе марно, стараюся, але нічого не виходить, а навіть якщо виходить, то цього ніхто не цінує…в той час, як інших хвалять ні за що… просто так… Нехай я і наївна, але хіба так можна… це ж нечесно по відношенню до інших…

Розмова… проста, на перший погляд, розмова змусила мене подивитися на це по-іншому… Знаєте, приємно зустрічати людей з позитивним поглядом на світ, які не дивлячись ні на що залишаються вірними своїм переконанням, навіть якщо вони звучать наївно.. до того ж наївним бути не заборонено в будь-якому віці…

Для одних те, що їх не хвалять стає стимулом покращувати свої вміння, працювати над собою, а це все таки краще, ніж розслабитися, коли тебе постійно хвалять…

Знаєте, ця людина знайшла до мене підхід, що само по собі складно і вдається лише одиницям… А найважливіше те, що вона змусила мене знову вірити в хороше… Ця людина зробила все, щоб довести мені, що справедливість є і за неї варто боротися… якщо сьогодні вас хтось принизив, то повірте, завтра знайдеться той, хто підніме вас з самих низин…

Знаєте, хочу сказати цій людині неймовірно велике дякую… не називаючи ні імені, ні просто ініціалів… адже, людина, якій присвячується моє дякую, сама зрозуміє, що це вона…

Спасибі за такий важливий в моєму житті урок… спасибі за підтримку і віру в мої сили… віру в мене саму… Вибачте, якщо я коли-небудь вас засмучувала або ж не виправдовувала ваших сподівань… Я справді не хотіла, що б так виходило… І дякую, що даєте мені стимул в цьому житті… стимул нізащо не здаватися і вдосконалювати себе…

Я винесла з нашої розмови для себе дуже важливий урок… я зрозуміла, що деякі речі і вчинки насправді не такі, як на перший погляд… І знаєте, якщо ви все ж з’явилися на моєму шляху, в моєму житті, то мабуть невипадково… Ви стали тепер важливою частинкою мого життя… і знаєте, після такого я повинна визнати, що все ж таки СПРАВЕДЛИВІСТЬ Є І ЗА НЕЇ ВАРТО БОРОТИСЯ!!!!!!

Яка ваша мрія?

Коли ми вже більше не можемо мріяти, ми вмираємо.
(С) Емма Голдман

Мрія… Таке маленьке слово, а скільки в ньому змісту. Для кожного з нас воно має своє особливе значення. Для багатьох здійснення мрії – сенс життя, для інших – тимчасова мета.

А для мене... хм… мабуть для мене це щось набагато більше. Мрія це як друга частинка тебе. Можна сказати, що мрія це твоє друге я, щось невід’ємне.  

У кожного з нас мрія може набувати різноманітного вигляду. В когось вона буде в образі дорослого, тому що вона серйозна та відповідальна. В підлітка вона буде приблизно його віку. Така ж енергійна та спонтанна… але як не згадати про те, що вона може бути і маленькою дитиною, такою милою, щирою та позитивною J

Проте, мрія залежить насамперед від того, якими ми є в душі. Вік, зовнішність – це все обмеження, а мрія… вона особлива)

Так от моя мрія – така ж мініатюрна як і я… В неї дзвінкий дитячий голосочок, який так і каже: «Ніколи не зупиняйся на пів дорозі!»… Вона росте разом зі мною… робиться старшою і більш серйозною… Вона ніколи мене не покидає, а навпаки підштовхує до нових звершень…

Саме завдяки їй я живу… Знаєте, люди, які мають великі статки, але які не мають мрії багато втрачають… І пам’ятайте як сказав Річард Бах: "... Поки ми віримо в свою мрію - ніщо не випадково".  

А яка ваша мрія?

Згадка з минулого...

 Пишіть листи і надсилайте вчасно,
Коли їх ждуть далекі адресати,
Коли є час, коли немає часу,
І коли навіть ні про що писати.
Пишіть про те, що ви живі-здорові,
Не говоріть, чого ви так мовчали.
Не треба слів, навіщо бандеролі?
Ау! — і все, крізь роки і печалі.

Ліна Костенко

Скажіть, а як давно ви писали листа? Ні, не електронного повідомлення чи повідомлення в якому-небудь чаті або ж смс… а найзвичайнісінького листа… на білому папері.. ручкою… коли потрібно купляти конверт, марки, йти на пошту і відправляти його… Мабуть дуже давно, якщо звісно писали…

Знаєте, а очікування відповіді на свого листа це почуття, яке не описати ніякими словами, це просто потрібно відчути…

Так класно, коли ти береш в руки маленький (або ж великий) клаптик паперу з виведеними там строфами і усвідомлюєш, що його нещодавно тримала в руках дорога тобі людина… друг або ж знайомий… ти читаєш і розумієш, що це не просто папір зі словами, а щось наповнене емоціями… частинкою адресата… ти немов переживаєш кожне написане там слово… відчуваєш інтонацію в кожному рядочку…

Невже електронне повідомлення зможе замінити справжнє листування…?

Знаєте, листування існувало багато століть тому назад і поки що ще існує… і його продовження залежить від нас…

Тому вперед беріть ручку, листочок і напишіть листа… здивуйте приємно дорогу для вас людину… а якщо ви не маєте кому написати, то напишіть самому собі… висловіть свої думки, усе, що хотіли вже давно сказати… а через деякий період часу відкриєте такий знайомий до болю конвертик і насолодитеся прочитаним…

Повірте, час який ви потратите на написання листа буде вартим тих емоцій, які ви отримаєте взамін… тому годі сумніватися…

Ви все ще сидите за комп’ютером? Вперед… писати лист…

P.S. Чекаю з нетерпінням листа…такого собі шматочка щастя J

Я люблю...

Знаєте, йшла сьогодні додому і раптом усвідомила, що люблю свою вулицю літом, коли все цвіте, пахне, коли над головою яскраво світить сонце і хмаринки пропливають по блакитному небі… Та й взагалі я люблю дуже багато речей… Тому вирішила зробити список того, що я люблю понад усеJ

Отож, все те, що я люблю; те, що робить мене щасливою:

1. Я люблю своїх батьків
2. Я люблю, коли мої молодші сестрички посміхаються від щастя
3. Я люблю посміхатися перехожим
4. Я люблю запах кави
5. Я люблю пити гарячий зелений чай
6. Я люблю молочний шоколад з цілими лісовими горішками
7. Я люблю малювати
8. Я люблю подорожувати
9. Я люблю займатися фотографією
10. Я люблю співати в душі або в себе в кімнаті, коли ніхто не слухає
11. Я люблю блакитний колір
12. Я люблю читати детективи
13. Я люблю книги Сесилії Ахерн та Артура Конан Дойля
14. Я люблю гуляти горами
15. Я люблю швидкість
16. Я люблю грати в баскетбол
17. Я люблю своїх друзів
18. Я люблю слухати спів птахів
19. Я люблю рок-музику
20. Я люблю звук дощу
21. Я люблю дивитися на блискавку
22. Я люблю мріяти
23. Я люблю уявляти різні фігурки з хмаринок, які пропливають небом
24. Я люблю коли гріє сонце
25. Я люблю говорити дурниці
26. Я люблю коли зранку можна довше повалятися в ліжку
27. Я люблю дивитися мультфільми
28. Я люблю дратувати свого тата
29. Я люблю багато говорити по телефону
30. Я люблю ходити в кіно з друзями
31. Я люблю місто Львів
32. Я люблю відчуття, коли серце готове вискочити з грудей і мурашки біжать по шкірі
33. Я люблю морозиво
34. Я люблю своїх домашніх тварин
35. Я люблю кататися на ковзанах
36. Я люблю носити шарфики
37. Я люблю різноманітні сережки
38. Я люблю ромашки
39. Я люблю, коли тітка дарує червоні хризантеми мені на ДН
40. Я люблю робити подарунки іншим
41. Я люблю обнімати своїх друзів
42. Я люблю їздити поїздом
43. Я люблю гранатовий сік
44. Я люблю коли багато снігу
45. Я люблю кататися на лижах
46. Я люблю, коли цілує кохана людина
47. Я люблю писати прозу
48. Я люблю вірити в щось хороше
49. Я люблю кататися на велосипеді
50. Я люблю, коли мене дратує молодша сестра
51. Я люблю колекціонувати ангеликів
52. Я люблю ведмедиків “Me to You”
53. Я люблю піццу з куркою та крабовими паличками
54. Я люблю кетчуп чилі
55. Я люблю фільм «Титанік»
56. Я люблю новорічні свята
57. Я люблю, коли звідусіль лунає колядка
58. Я люблю багато розмовляти і робити це голосно
59. Я люблю дивитися на зоряне небо
60. Я люблю гуляти по калюжах і ранішній росі
61. Я люблю море
62. Я люблю схід і захід сонця
63. Я люблю, коли після дощу з’являється веселка
64. Я люблю носити сорочки
65. Я люблю сміятися над собою
66. Я люблю закутуватися в плєд холодними вечорами
67. Я люблю грати в доміно
68. Я люблю переглядати старі фотографії
69. Я люблю ходити в театр
70. Я люблю групу Океан Ельзи
71. Я люблю відвідувати фотовиставки
72. Я люблю психологію
73. Я люблю ділитися своїми думками і секретами з братом
74. Я люблю лежати на підлозі
75. Я люблю, коли в голові багато думок
76. Я люблю щирість
77. Я люблю маленьких дітей
78. Я люблю вівсяне печиво зі шматочками шоколаду
79. Я люблю вихідні і літні канікули
80. Я люблю лінуватися
81. Я люблю потрапляти в пригоди
82. Я люблю колір своїх очей
83. Я люблю приймати пінну ванну
84. Я люблю активних людей
85. Я люблю розв’язувати кросворди - судоку
86. Я люблю запах бузку
87. Я люблю оригінальні годинники
88. Я люблю довго спати
89. Я люблю слухати зранку радіо
90. Я люблю носити золоте колечко
91. Я люблю дивуватися
92. Я люблю гарячий шоколад
93. Я люблю ловити метеликів
94. Я люблю стрибати по хаті і при цьому піднімати всіх на ноги з самого ранку
95. Я люблю робити щось своїми руками
96. Я люблю все говорити прямо
97. Я люблю дарувати мамі квіти
98. Я люблю срібні рамочки для фото
99. Я люблю поезію Ліни Костенко
100. Я люблю життя

В принципі, я ще багато чого люблю, а найголовніше те, що я люблю ЛЮБИТИJ

P.S. Додаю фото того, про що згадувалося вище...

Вся правда про мене...

А ви задавали собі коли-небудь питання: Цікаво, а який(а) я насправді? Я більше ніж впевнена, що так…

Знаєте, про кожну людину можна сказати дуже багато, і  кожен скаже по-різному… але важливим є те, якою людина сама себе вважає…

Нещодавно і я задумалася над тим, якою я є насправді… навіть провела соціологічне опитування… добровольцями стали мої друзі, які повинні були охарактеризувати мене кількома словами… І от, що з цього вийшло: (імен, я звісно називати не буду)

Відповідь №1:

·        наполеглива

·        незалежна

·        творча

·        винахідлива

·        позитивна

Відповідь №2:

·        тендітна

·        цікава

·        сяюча

·        дружелюбна

·        відкрита

Відповідь №3:

·        активна

·        оптимістична

·        відкрита

·        стильна

·        балакуча

Відповідь №4:

·        розуміюча

·        творча

·        турботлива

·        таємнича

·        сильна (в плані характеру)

Відповідь №5:

·        комунікабельна

·        життєрадісна

·        смішна

·        творча

·        симпатична

Відповідь №6:

·        весела

·        енергійна

·        балакуча

·        оптимістична

·        усміхнена

Відповідь №7:

·        життєрадісна

·        комунікабельна

·        оригінальна

·        непосидюча (енергійна)

·        прямолінійна (щира)

Відповідь №8:

·        комунікабельна

·        активна

·        не сором’язлива

·        людина настрою, але переважно весела

Відповідь №9:

·        Хороша

·        Розумна

·        Унікальна

·        Спокійна

·        Товариська

І звісно, не можу не викласти оригінальну думку свого знайомого… Отже, Дівча невеличке (це яJ):

·        комунікабельна

·        універсальна

·        енергійна

·        світла

·        жива

·        місцями капосниця

·        біла і пухнаста (але може вкусити)

·        лапочка)

Знаєте, якщо співставити всі їхні відповіді, то доля правди в цьому є… Але мені хотілося б охарактеризувати себе самій.

Отож, яка я? Я:

Комунікабельна – спілкування це для мене все.. Обожнюю заводити нові знайомства і друзів.. класно, коли є з ким поділитися своїми думками та ідеями… мабуть я соціоманка J

Творча – обожнюю робити щось своїми руками, особливо малювати… знаю, що не завжди виходить так як я хочу, але шедевр – це не обов’язково, коли в тебе вийшла картина, як в самого Пікассо, а коли вона щось означає для тебе і тобі не соромно показати її іншим… багато хто, боїться ділитися своїми витворами, оскільки вважають їх поганими… Знаєте, якщо продовжувати боятися, то ви так ніколи і не дізнаєтеся думки інших, тому вперед, діліться з іншими своїми творчими ідеями)

Надійна – люблю людей на яких можна покластися і тому сама стараюся такою бути, не  хочу підводити інших, особливо друзів… Вони можуть завжди розраховувати на мою допомогу та підтримку.

Оптимістична – так, наш світ повний негативу, але це лише тому, що ми не хочемо, або ж не можемо побачити в ньому щось хороше… а я так жити не можу… тому життя сприймаю завжди з усмішкою… Це так класно посміхатися новому дню, перехожим і заряджати інших своїм настроєм.

Сильна – я готова до будь-яких випробувань, адже, так чи інакше ти отримуєш від життя свій урок, а це вже добре, оскільки це чомусь та й навчить… ще з дитинства мене вчили ніколи не здаватися, бути сильною заради своїх рідних, адже якщо не ти їх підтримаєш, то хто? Знаєте, хто не здається і завжди може піднятися, як би життя тебе не кидало, ніколи не програє… адже, важливо не те, скільки разів ви впали, а те – скільки разів ви змогли піднятися!

Цікава – я люблю постійно дізнаватися щось нове, відкривати для себе світ з кожним днем… (знаю, що іноді можу пхати носа не в свої справи, але повірте, це лише тому, що я хочу вчитися не лише на своїх помилках, але й на помилках інших людей)…

Мініатюрна – я не дуже високого росту, але вважаю це плюсом, адже так класно, коли тебе можуть з легкістю всі обняти, приголубити… це класно відчувати тепло і турботу інших… одним словом Дюймовочка, так от маленька казкова героїня, яка щиро вірить в добро)

Наївна – знаєте, можливо це і мінус, але я все ще вірю, що люди змінюються, що той хто зрадив один раз, зможе більше цього не робити… Я вірю, що справедливість є і за неї варто боротися (хочеться сказати дякую одній людині, яка змусила мене знову повірити в це ствердження… ім’я називати не буду, оскільки людина, яку я маю на увазі і сама зрозуміє, що це про неї).

Енергійна – обожнюю активно проводити час… займатися спортом: бігати, грати в баскетбол, бадмінтон, їздити в гори, подорожувати, годинами дурачитися з молодшими сестричками…мене завжди всюди багато, друзі часто називають енерджайзером і запитують, коли ж ця батарейка сяде…

Проте, я дівчина зі складним характером… Знайти до мене підхід неймовірно важко, але ті, кому це вдасться ніколи про це не пошкодують… я можу бути терпеливою і багато чого пробачати, але в свою чергу і запальною, почати сварку на рівному місці… просто щоб отримати чергову дозу адреналіну… Я цілеспрямована, якщо поставила мету, то досягнути її - це мій обов’язок… Однак, буваю неймовірно лінивою, коли просто не хочеться нічого робити.. Знаєте, всі люблять, щоб їх хвалили за досягнення, це їх підштовхує до нових звершень… от тільки на мене це правило не розповсюджується… скоріше, мене зачіпить, коли вкажуть на мої мінуси і скажуть, що я в чомусь гірша за інших… не люблю нікому програвати, тому зроблю все, щоб довести, що я нічим їм не поступаюся… Я людина принципів, ніколи не зміню свою думку, якщо це суперечить моїм уявленням чи ідеям. Також я неймовірно самокритична. Мені важко пробачити собі, коли я знаю, що могла б зробити щось набагато краще, ніж вийшло.

А ще я трохи забудькувата, однак, згадувати я вмію так само швидко, як і забувати… проте, таке враження, що я і зараз забула за себе сказати щось важливе… хоча…

А найголовніше, на мою думку, те, що я вільна – ніхто не має права мною керувати, вказувати, що і як мені робити… в своєму житті я вирішую все сама… нехай іноді ці рішення є неправильними, але вони мої… мої помилки… мої злети і мої падіння… моє життя… і я хочу прожити його так, як вважаю за потрібне…