Знаєш, люди чимось схожі на листочки… Всі вони різної форми, різного кольору і ростуть на різних деревах, але в свою чергу вони чимось схожі між собою…
Людина як і листочок починається з крихітної маленької частинки, яка згодом стає все більшою і більшою… На самому початку листочок світло-зеленого кольору, так і людина ще «зелена»…починає дізнаватися для себе щось нове, відкривати світ з кожним днем… пізніше листочок стає темнішим – старшим…
Знаєш, а ще схожість людей і листочків в тому, що кожен з них по-різному тримається за життя… Є листочки, які міцно тримаються за дерево…так, що їх нічим звідти не зірвеш… а є такі, які падають при найменшому порусі вітру… Так і люди, хтось тримається за життя з усієї сили і ніяк не хоче його відпустити, а є ті, які здаються, ламаються при найменших труднощах…
А потім приходить осінь… золота пора… саме тепер, листя починає опадати на землю… і настає найважчий момент: усвідомити, що ще не все втрачено або ж просто здатися… Знаєш, а люди теж падають, а от зібратися з силами вдається одиницям…
Проте, варто пам’ятати, що іноді в вашому житті з’являються ті, які піднімають вас з землі і дозволяють знову піднятися вверх, злетіти до неба… і знаєш, ти не обов’язково одразу впадеш знову… спочатку кожен листочок кружляє в повітрі, насолоджується польотом, а потім легко опускається на землю… а іноді їх підхоплює вітерець, підносить все вище і вище та продовжує кружляти… головне віддатися цьому вітру… пам’ятати, що в житті ще не все втрачено, що рано чи пізно настає момент, коли ми можемо відчути себе знову вільними; коли ми один на один зі світом і єдине, що нас тримає над землею це оцей вітерець, який виявляється все життя нас супроводжував, от тільки хтось сприймав його як перешкоду, а хтось повністю піддався його впливу… знаєш, а листочок і вітер повинні співпрацювати…і до поки один підтримуватиме іншого, доти той не впаде… Так і в житті кожної людини є хтось, хто все життя тебе супроводжує; той, хто не дозволяє впасти; той, хто може поманити за собою; той, хто завжди допоможе тобі піднятися… Тільки відкрий очі і ти зможеш побачити…
Однак, час невпинна річ… і так само як проходять роки в житті людей, так змінюються пори року в житті листочків… і так чи інакше настає зима… Період який для кожного проходить по-різному… Хтось вже опадає ще до початку зими, хтось на початку з легкістю відпускає дерево, оскільки розуміє, що після зими знову приходить весна… нове життя… а є такі, які намагаються всю зиму протриматися на деревах і не хочуть їх ні за що відпустити, але рано чи пізно їм доводиться це зробити… вони легко і непомітно опускаються на землю…
Знаєш, і в цьому люди чимось на них схожі… Я думаю ти розумієш, що я маю на увазі…
Немає коментарів:
Дописати коментар