Згадка з минулого...

 Пишіть листи і надсилайте вчасно,
Коли їх ждуть далекі адресати,
Коли є час, коли немає часу,
І коли навіть ні про що писати.
Пишіть про те, що ви живі-здорові,
Не говоріть, чого ви так мовчали.
Не треба слів, навіщо бандеролі?
Ау! — і все, крізь роки і печалі.

Ліна Костенко

Скажіть, а як давно ви писали листа? Ні, не електронного повідомлення чи повідомлення в якому-небудь чаті або ж смс… а найзвичайнісінького листа… на білому папері.. ручкою… коли потрібно купляти конверт, марки, йти на пошту і відправляти його… Мабуть дуже давно, якщо звісно писали…

Знаєте, а очікування відповіді на свого листа це почуття, яке не описати ніякими словами, це просто потрібно відчути…

Так класно, коли ти береш в руки маленький (або ж великий) клаптик паперу з виведеними там строфами і усвідомлюєш, що його нещодавно тримала в руках дорога тобі людина… друг або ж знайомий… ти читаєш і розумієш, що це не просто папір зі словами, а щось наповнене емоціями… частинкою адресата… ти немов переживаєш кожне написане там слово… відчуваєш інтонацію в кожному рядочку…

Невже електронне повідомлення зможе замінити справжнє листування…?

Знаєте, листування існувало багато століть тому назад і поки що ще існує… і його продовження залежить від нас…

Тому вперед беріть ручку, листочок і напишіть листа… здивуйте приємно дорогу для вас людину… а якщо ви не маєте кому написати, то напишіть самому собі… висловіть свої думки, усе, що хотіли вже давно сказати… а через деякий період часу відкриєте такий знайомий до болю конвертик і насолодитеся прочитаним…

Повірте, час який ви потратите на написання листа буде вартим тих емоцій, які ви отримаєте взамін… тому годі сумніватися…

Ви все ще сидите за комп’ютером? Вперед… писати лист…

P.S. Чекаю з нетерпінням листа…такого собі шматочка щастя J