Один день з мого життя...

Людину характеризує не стільки те, в що він вірить, скільки те, що є для нього джерелом радості.

Ігор Шевелев

Вже який день поспіль я проводжу весь свій вільний час в соціальних мережах… І от тільки сьогодні зрозуміла, що час то пролітає, він не стоїть на місці в очікуванні, коли ж я нарешті відірву погляд від монітора і побачу, що за вікном класна погода, все вкрите снігом, який, як виявилося, падав вже кілька днів...що біля мене молодші сестрички, яким так потрібна моя увага…і цей список можна продовжувати і продовжувати… проте, для чого? Думаю, багато хто і так розуміє, що я маю на увазі…

А кілька років тому я ж була такою ж дитиною як і вони… Вміла радіти сніжинкам, новому дню…я просто насолоджувалася життям…

А тепер… Що змінилося? Так, мені вже давно не вісім років, але ж в душі всі ми діти =)

Я вирішила! Сьогодні буде не так як завжди… Почавши свій ранок о 7:30 з чашки гарячого чаю з ложечкою цукру та меду (які я раніше туди не додавала), ранішньої смс-ки дорогій людині та музики на улюбленій радіостанції, я просто сиділа на ліжку, читаючи книгу та виводячи якісь карикатури в зошиті… Навіть не підозрюючи, яким цей день видасться…

І знаєте, сьогодні був неймовірно позитивний день… так приємно знову сидіти за розмальовкою.. вже мабуть 100 років цього не робила.. спостерігати з якою серйозністю сестричка підбирає кольори і старається не виходити за лінії малюнка… Знаєте, зі сторони це виглядає так кумедно, і водночас так мило)

          Ось самі переконайтеся:

         А потім просто весело проведений час на дворі… Кидання сніжками, ліпка сніговика… Ми дурачилися, стрибали, каталися в снігу... відчуття ніби все подвір’я наповнилося дитячим сміхом та радістю… І байдуже, що весь одяг мокрий від снігу, відчуття, що завтра ти заляжеш у ліжко з температурою та хворим горлом, але воно було того вартим…

Ага! Попалася!!!

Заслужила!

Комусь явно попаде сніжкою!

Таки перемогли)

        Знаєте, вперше за кілька днів я почуваю себе справді щасливою… і все завдяки моїм сестричкам)
        Мабуть, цей день особливий і тим, що я все ж збагнула наскільки сильно я їх люблю, і які вони важливі в моєму житті)

Ті, кого люблю вище неба :)

         P.S. Не можу втриматися щоб не поділитися з вами своєю радістю)

І байдуже, що я звикла приховувати справжні емоції від людей… Сьогодні ж день не такий як усі, тому… Ось яка справжня я =)

         Сподіваюся, що хоч когось це трішки (хоча яке там трішки, дуже) кумедне і божевільне відео змусить посміхнутися. Якщо так, то день пройшов не намарно)

Цілую, люблю… Ваш Хрустик =)

Ще одна розмова з небом...

Привіт, небо. Як ти? Знаєш, я раптом сьогодні усвідомила, що вже дуже давно з тобою не спілкувалася.. Знаєш, мені не вистачало тебе увесь цей час...не вистачало саме твоєї підтримки, віри в мене… Небо, ти ж знаєш, що ти моя опора… прошу тебе, більше не покидай мене так надовго…
            Хоча, знаєш небо, тепер в моєму житті дещо змінилося… я вперше за стільки часу зрозуміла, що я не одна… я відчуваю себе потрібною…небо, адже тобі, як нікому краще, відомо, що це саме те, чого ми з тобою прагнули…бути важливими для когось… Не хвилюйся небо, ти все ще дороге мені і я ніколи тебе не відпущу…ти мене не втратиш… обіцяю тобі…

Небо, знаєш я давно хотіла тебе  дещо запитати… Скажи, а ти завжди готове до змін? Ти готове, що сьогодні ти таке блакитне, тебе огортає тепле сонячне проміння і все неймовірно чудово…а потім… потім сірі хмари різко тебе наповнюють… ти засмучене не тільки ззовні… ти повністю заповнене цим похмурим настроєм всередині… Скажи, небо, а ти готове до таких змін, які можуть трапитися з тобою будь-якої миті?
           А хоча, що я таке питаю…звісно ж, що не готове…як можна бути підготовленим до тих речей і подій, які від нас не залежать…ми немов заручники неочікуваності… адже правду кажуть: якби знав де впадеш, то солому підстелив би… Але небо, для чого ж тоді попереджати? Для чого казати: «Готуйтеся», якщо ти все рівно не знатимеш, коли точно настане момент про який тобі всі говорять…

Гаразд, небо, давай припустимо, що я послухаю і почну готуватися.. але до чого… до того, що все може змінитися на краще? До того, що я годуватиму себе фальшивими надіями? Чи до найгіршого? А якщо це так, то для чого про це думати? Для чого завчасно терзати себе, знаючи, що ти вже нічого не зміниш… для чого, небо!?… для чого….?!

Будь ласка небо, скажи, що все буде добре… прошу, нагодуй мене ще раз цією «брехнею швидкого приготування»… а хоча… знаєш... не треба…

Небо, ти ж бачило скільки всього ми вже з тобою пережили, скільки випробувань долі пройшли… невже цього разу ми не впораємося?.. Звісно, що у нас вийде з усім справитися… ми ж тепер не самі… правда, небо?
            До того ж поки ми з тобою є одне в одного все буде чудово, хай там що… Адже, рано чи пізно вітер відганяє від тебе сірі хмари і сонце знову може яскраво світити… так і тут…

Знаєш, небо, а одна дуже хороша людина правду сказала, що найпрекрасніші і найжахливіші моменти трапляються з нами неочікувано і  бути до них готовими не можливо… Та чи не ці несподіванки нагадують нам, що ми ще живі, що ми сильні, і що ми завжди готові до чогось нового… ми готові до нового дня…а це, як на мене, головне…

Is dark tourism a sign of moral decay or a more advanced form of mercy and respect for human life?

 We must accept finite disappointment, but we must never lose infinite hope.

Martin Luther

    Nowadays a lot of people face the problem of dark tourism. By this we mean, that a person deliberately decides to kill oneself under the influence of different factors. Some people consider suicide to be the only way out, but other ones, totally, disagree with this. Well, we may say that there are two sides of the medal.

So, is dark tourism a sign of moral decay or a more advanced of mercy and respect for human life?

To answer this question, we should say that there are two main forms of suicide tourism: the first one is when someone travels at a prominent landmark to kill oneself in order to become famous, because their death can attract mass media attention. The second one is quite a different thing. The people who want to commit suicide are very ill, mentally or physically, or old so they do not have to suffer any more. Euthanasia - is the only kind of death tourism.

However, it should be mentioned that committing suicide is a psychological problem. On the one hand, there are people who realize this problem and go on struggling with it,  and on the other hand, there are those  who just give up and decay morally. That is why many things depend on will power and the person’s character. Certainly, there are factors which cannot be changed, thus, for example, there are people whose living level is lower than an average person has. And in case of emergency they cannot effort treatment in expensive hospitals. Therefore, the only way out is to be treated in an ordinary clinic, where there is not always enough painkillers. And just imagine, what unbearable pain they have to go through. And this is something not everyone can do, believe me. In these cases the only way they can think of is travelling to a country where killing themselves by doctors is legal. Most of these dark-tourists visit such countries as Cambodia, Switzerland, the Netherlands, Belgium and so on.

Nevertheless, do they appreciate their life in such a way? The Church states that any kind of suicide is forbidden and no one has right to deprive of his or her  life. Except for God, because He gifted it. That is why the Church says: it is not impossibilities that fill us with the deepest despair, but possibilities which we have failed to realize.

It  should also be mentioned that euthanasia is not only depriving oneself of physical pain, but also excusing one’s deeds towards oneself, hence the person transfers the responsibility for his or her death on other peoples’ shoulders.

But you cannot get away with just physical treatment in such situations. The in-time aid of psychologists, who can convince the person in not making the wrong decision, and who can support him or her at the most necessary moments, is needed here.

The formation of the successful goal depends on emotional field. The scientists have known it for a long time, that if you tell yourself at least one time: “I’m healthy”, then the way one feels is getting better, the general state improves, and the progress is observed. And if such a mood is maintained with the support of relatives and the assistance of the psychologist, then this brings the ill person closer to desired recovery, or making the right decision.

         Personally I consider  dark tourism is not the way out of any sort of problems, because it certainly shows that the person is broken down and decayed morally. Actually I can assert that he or she lets down and stops appreciating his or her life, and the hope disappears. And when the person has no hope he or she is doomed.