Розмова з небом...

А ви коли-небудь слухали грозу… Коли сидиш і розумієш, що є щось голосніше за твої думки… звук грому, блискавка, яка змійкою проноситься небом… а воно набуває такого цікавого кольору… не то розово-фіолетового, не то блакитно-сірого… немов на дворі вмикається світло… на якусь секунду, щоб показати, що небо ще не спить… воно живе…

Знаєш небо, а я з дитинства вірила, що в такі моменти тобі так само важко як і мені… ти маєш своє життя, тримаєш в собі стільки всього… стільки таємниць, надій, мрій.. виправданих і невиправданих… стільки слів, які звучали серйозно і стільки зізнань в коханні, які були просто кинуті на вітер… знаєш небо, а ти спостерігаєш за нами кожної хвилини… ти теж вмієш любити і в такі моменти, коли починається гроза, мені здається, що тобі боляче… ти плачеш, від того, що ми робимо дурні помилки, що руйнуємо час від часу власноруч своє щастя… грім… це ти злишся, не розуміючи як можна бути такими гордими і водночас кохати, не кажучи про свої почуття…

А ж раптом блискавка… ось воно… немов нова думка спалахує в моїй голові… вона вдаряється з усією силою і змушує по-новому працювати серце… блискавка нагадує про те, що в житті ще бувають світлі моменти.. нехай вони тривають не дуже довго, але вони бувають… а іноді, що неймовірно захоплююче, коли їх багато водночас… Знаєш, це зачаровує…

Небо, а ми з тобою такі схожі… адже, кожного ранку одягаємо веселу маску на обличчя… я посмішку, а ти сонце… щоб усі думали, що в нас все класно, хоча насправді в душі течуть сльози… ми буваємо не в настрої… я виглядаю трішки сумною, або ж серйозною… а ти… таким сірим і похмурим… а коли настає ніч… вона приховує в собі всі таємниці… вночі можна бути самим собою і не боятися, що хтось побачить твою слабинку… вночі можна поплакати… і знаєш небо, ... іноді ми робимо це одночасно… я відчуваю твою підтримку, розумію, що я не одна… і стає легше… в моменти грози ми відкриті одне з одним… ти ділишся зі мною своїм болем, а я своїм… дякую, небо, що розумієш мене як ніхто інший…

Шум грози… він здається мені таким рідним… мабуть за це я люблю його слухати… він немов твій голос… промовляє до мене… щось тихо шепоче на вушко, або ж намагається сказати щось дуже голосно… Цей шум немов музика для мене.. він заспокоює, надихає… в такі моменти я пишу… нехай це і дурниці, в яких немає змісту (принаймні для посторонніх людей, нехай згодом я назву цю писанину брєдом), але ми з тобою знаємо, що це для нас означає… так, небо, саме для нас з тобою…

Знаєш небо,… а завтра настане новий день… і в твоєму, і в моєму житті… все почнеться з нового аркуша паперу… доведеться як завжди одягати маску щастя... продовжувати дарувати людям свою посмішку, тепло… а найголовніше те, що ні ти, ні я не просимо нічого взамін… нам достатньо бачити дорогих нам людей щасливими… просто щасливими…

Знаєш, а потім настане ще одна ніч, яка зможе приховати в своїй темряві усе, що буде потрібно…

Небо, я маю тобі щось сказати… це моя маленька таємниця… і знаєш, я чомусь тобі довіряю більше, ніж усім на світі… тому що знаю, що цей секрет залишиться лише між нами…

Ну от скоро світанок, я мабуть піду…Не плач так сильно… знай, я завжди з тобою… Люблю тебе небо, незалежно від твого настрою чи стану… просто люблю, о так от без причини і зайвих пояснень… Люблю…

Люди, а чи може листочки...

Знаєш, люди чимось схожі на листочки… Всі вони різної форми, різного кольору і ростуть на різних деревах, але в свою чергу вони чимось схожі між собою…

Людина як і листочок починається з крихітної маленької частинки, яка згодом стає все більшою і більшою… На самому початку листочок світло-зеленого кольору, так і людина ще «зелена»…починає дізнаватися для себе щось нове, відкривати світ з кожним днем… пізніше листочок стає темнішим – старшим…

Знаєш, а ще схожість людей і листочків в тому, що кожен з них по-різному тримається за життя… Є листочки, які міцно тримаються за дерево…так, що їх нічим звідти не зірвеш… а є такі, які падають при найменшому порусі вітру… Так і люди, хтось тримається за життя з усієї сили і ніяк не хоче його відпустити, а є ті, які здаються, ламаються при найменших труднощах…

А потім приходить осінь… золота пора… саме тепер, листя починає опадати на землю… і настає найважчий момент: усвідомити, що ще не все втрачено або ж просто здатися… Знаєш, а люди теж падають,  а от зібратися з силами вдається одиницям…

Проте, варто пам’ятати, що іноді в вашому житті з’являються ті, які піднімають вас з землі і дозволяють знову піднятися вверх, злетіти до неба… і знаєш, ти не обов’язково одразу впадеш знову… спочатку кожен листочок кружляє в повітрі, насолоджується польотом, а потім легко опускається на землю… а іноді їх підхоплює вітерець, підносить все вище і вище та продовжує кружляти… головне віддатися цьому вітру… пам’ятати, що в житті ще не все втрачено, що рано чи пізно настає момент, коли ми можемо відчути себе знову вільними; коли ми один на один зі світом і єдине, що нас тримає над землею це оцей вітерець, який виявляється все життя нас супроводжував, от тільки хтось сприймав його як перешкоду, а хтось повністю піддався його впливу… знаєш, а листочок і вітер повинні співпрацювати…і до поки один підтримуватиме іншого, доти той не впаде… Так і в житті кожної людини є хтось, хто все життя тебе супроводжує; той, хто не дозволяє впасти; той, хто може поманити за собою; той, хто завжди допоможе тобі піднятися… Тільки відкрий очі і ти зможеш побачити…

Однак, час невпинна річ… і так само як проходять роки в житті людей, так змінюються пори року в житті листочків… і так чи інакше настає зима… Період який для кожного проходить по-різному… Хтось вже опадає ще до початку зими, хтось на початку з легкістю відпускає дерево, оскільки розуміє, що після зими знову приходить весна… нове життя… а є такі, які намагаються всю зиму протриматися на деревах і не хочуть їх ні за що відпустити, але рано чи пізно їм доводиться це зробити… вони легко і непомітно опускаються на землю…

Знаєш, і в цьому люди чимось на них схожі… Я думаю ти розумієш, що я маю на увазі…

Дякую за життєвий урок...

Ну от… планувала почати свій запис з чогось хорошого, позитивного; з чогось, що змусило мене посміхатися і можливо викликало б і у вас приємні емоції, але… Але почну з того, що принесло мені важливий урок в житті, не дивлячись на те, що 30 червня обіцяло бути звичайним днем…

 Скажіть, а з вами бувало таке, коли просто все надоїло… емоції переповнюють… але не хороші, а навпаки злісні… коли хочеться кричати, все рвати, бити… скинути всю негативну енергію на першого, хто попадеться вам на очі… Хоча, що я питаю... звісно, що було…

Так от в мене сьогодні саме такий день… З самого ранку все складалося якомога «Краще»…

Проте, сказати що цей день не був для мене своєрідним уроком, означатиме не сказати нічого… Сьогодні в котре переконалася, що справедливості дуже важко добитися… Я стільки разів в своєму житті змінювала відношення щодо справедливості…

Спочатку казала, що справедливість є і за неї варто боротися; потім, що справедливості немає, але за неї все ще варто боротися; пізніше, що її немає і боротися за неї немає сенсу…

А зараз знаходжуся на роздоріжжі, в сумнівах і розумію, що отримую важливий урок. Що б я не робила - усе марно, стараюся, але нічого не виходить, а навіть якщо виходить, то цього ніхто не цінує…в той час, як інших хвалять ні за що… просто так… Нехай я і наївна, але хіба так можна… це ж нечесно по відношенню до інших…

Розмова… проста, на перший погляд, розмова змусила мене подивитися на це по-іншому… Знаєте, приємно зустрічати людей з позитивним поглядом на світ, які не дивлячись ні на що залишаються вірними своїм переконанням, навіть якщо вони звучать наївно.. до того ж наївним бути не заборонено в будь-якому віці…

Для одних те, що їх не хвалять стає стимулом покращувати свої вміння, працювати над собою, а це все таки краще, ніж розслабитися, коли тебе постійно хвалять…

Знаєте, ця людина знайшла до мене підхід, що само по собі складно і вдається лише одиницям… А найважливіше те, що вона змусила мене знову вірити в хороше… Ця людина зробила все, щоб довести мені, що справедливість є і за неї варто боротися… якщо сьогодні вас хтось принизив, то повірте, завтра знайдеться той, хто підніме вас з самих низин…

Знаєте, хочу сказати цій людині неймовірно велике дякую… не називаючи ні імені, ні просто ініціалів… адже, людина, якій присвячується моє дякую, сама зрозуміє, що це вона…

Спасибі за такий важливий в моєму житті урок… спасибі за підтримку і віру в мої сили… віру в мене саму… Вибачте, якщо я коли-небудь вас засмучувала або ж не виправдовувала ваших сподівань… Я справді не хотіла, що б так виходило… І дякую, що даєте мені стимул в цьому житті… стимул нізащо не здаватися і вдосконалювати себе…

Я винесла з нашої розмови для себе дуже важливий урок… я зрозуміла, що деякі речі і вчинки насправді не такі, як на перший погляд… І знаєте, якщо ви все ж з’явилися на моєму шляху, в моєму житті, то мабуть невипадково… Ви стали тепер важливою частинкою мого життя… і знаєте, після такого я повинна визнати, що все ж таки СПРАВЕДЛИВІСТЬ Є І ЗА НЕЇ ВАРТО БОРОТИСЯ!!!!!!

Яка ваша мрія?

Коли ми вже більше не можемо мріяти, ми вмираємо.
(С) Емма Голдман

Мрія… Таке маленьке слово, а скільки в ньому змісту. Для кожного з нас воно має своє особливе значення. Для багатьох здійснення мрії – сенс життя, для інших – тимчасова мета.

А для мене... хм… мабуть для мене це щось набагато більше. Мрія це як друга частинка тебе. Можна сказати, що мрія це твоє друге я, щось невід’ємне.  

У кожного з нас мрія може набувати різноманітного вигляду. В когось вона буде в образі дорослого, тому що вона серйозна та відповідальна. В підлітка вона буде приблизно його віку. Така ж енергійна та спонтанна… але як не згадати про те, що вона може бути і маленькою дитиною, такою милою, щирою та позитивною J

Проте, мрія залежить насамперед від того, якими ми є в душі. Вік, зовнішність – це все обмеження, а мрія… вона особлива)

Так от моя мрія – така ж мініатюрна як і я… В неї дзвінкий дитячий голосочок, який так і каже: «Ніколи не зупиняйся на пів дорозі!»… Вона росте разом зі мною… робиться старшою і більш серйозною… Вона ніколи мене не покидає, а навпаки підштовхує до нових звершень…

Саме завдяки їй я живу… Знаєте, люди, які мають великі статки, але які не мають мрії багато втрачають… І пам’ятайте як сказав Річард Бах: "... Поки ми віримо в свою мрію - ніщо не випадково".  

А яка ваша мрія?

Згадка з минулого...

 Пишіть листи і надсилайте вчасно,
Коли їх ждуть далекі адресати,
Коли є час, коли немає часу,
І коли навіть ні про що писати.
Пишіть про те, що ви живі-здорові,
Не говоріть, чого ви так мовчали.
Не треба слів, навіщо бандеролі?
Ау! — і все, крізь роки і печалі.

Ліна Костенко

Скажіть, а як давно ви писали листа? Ні, не електронного повідомлення чи повідомлення в якому-небудь чаті або ж смс… а найзвичайнісінького листа… на білому папері.. ручкою… коли потрібно купляти конверт, марки, йти на пошту і відправляти його… Мабуть дуже давно, якщо звісно писали…

Знаєте, а очікування відповіді на свого листа це почуття, яке не описати ніякими словами, це просто потрібно відчути…

Так класно, коли ти береш в руки маленький (або ж великий) клаптик паперу з виведеними там строфами і усвідомлюєш, що його нещодавно тримала в руках дорога тобі людина… друг або ж знайомий… ти читаєш і розумієш, що це не просто папір зі словами, а щось наповнене емоціями… частинкою адресата… ти немов переживаєш кожне написане там слово… відчуваєш інтонацію в кожному рядочку…

Невже електронне повідомлення зможе замінити справжнє листування…?

Знаєте, листування існувало багато століть тому назад і поки що ще існує… і його продовження залежить від нас…

Тому вперед беріть ручку, листочок і напишіть листа… здивуйте приємно дорогу для вас людину… а якщо ви не маєте кому написати, то напишіть самому собі… висловіть свої думки, усе, що хотіли вже давно сказати… а через деякий період часу відкриєте такий знайомий до болю конвертик і насолодитеся прочитаним…

Повірте, час який ви потратите на написання листа буде вартим тих емоцій, які ви отримаєте взамін… тому годі сумніватися…

Ви все ще сидите за комп’ютером? Вперед… писати лист…

P.S. Чекаю з нетерпінням листа…такого собі шматочка щастя J

Я люблю...

Знаєте, йшла сьогодні додому і раптом усвідомила, що люблю свою вулицю літом, коли все цвіте, пахне, коли над головою яскраво світить сонце і хмаринки пропливають по блакитному небі… Та й взагалі я люблю дуже багато речей… Тому вирішила зробити список того, що я люблю понад усеJ

Отож, все те, що я люблю; те, що робить мене щасливою:

1. Я люблю своїх батьків
2. Я люблю, коли мої молодші сестрички посміхаються від щастя
3. Я люблю посміхатися перехожим
4. Я люблю запах кави
5. Я люблю пити гарячий зелений чай
6. Я люблю молочний шоколад з цілими лісовими горішками
7. Я люблю малювати
8. Я люблю подорожувати
9. Я люблю займатися фотографією
10. Я люблю співати в душі або в себе в кімнаті, коли ніхто не слухає
11. Я люблю блакитний колір
12. Я люблю читати детективи
13. Я люблю книги Сесилії Ахерн та Артура Конан Дойля
14. Я люблю гуляти горами
15. Я люблю швидкість
16. Я люблю грати в баскетбол
17. Я люблю своїх друзів
18. Я люблю слухати спів птахів
19. Я люблю рок-музику
20. Я люблю звук дощу
21. Я люблю дивитися на блискавку
22. Я люблю мріяти
23. Я люблю уявляти різні фігурки з хмаринок, які пропливають небом
24. Я люблю коли гріє сонце
25. Я люблю говорити дурниці
26. Я люблю коли зранку можна довше повалятися в ліжку
27. Я люблю дивитися мультфільми
28. Я люблю дратувати свого тата
29. Я люблю багато говорити по телефону
30. Я люблю ходити в кіно з друзями
31. Я люблю місто Львів
32. Я люблю відчуття, коли серце готове вискочити з грудей і мурашки біжать по шкірі
33. Я люблю морозиво
34. Я люблю своїх домашніх тварин
35. Я люблю кататися на ковзанах
36. Я люблю носити шарфики
37. Я люблю різноманітні сережки
38. Я люблю ромашки
39. Я люблю, коли тітка дарує червоні хризантеми мені на ДН
40. Я люблю робити подарунки іншим
41. Я люблю обнімати своїх друзів
42. Я люблю їздити поїздом
43. Я люблю гранатовий сік
44. Я люблю коли багато снігу
45. Я люблю кататися на лижах
46. Я люблю, коли цілує кохана людина
47. Я люблю писати прозу
48. Я люблю вірити в щось хороше
49. Я люблю кататися на велосипеді
50. Я люблю, коли мене дратує молодша сестра
51. Я люблю колекціонувати ангеликів
52. Я люблю ведмедиків “Me to You”
53. Я люблю піццу з куркою та крабовими паличками
54. Я люблю кетчуп чилі
55. Я люблю фільм «Титанік»
56. Я люблю новорічні свята
57. Я люблю, коли звідусіль лунає колядка
58. Я люблю багато розмовляти і робити це голосно
59. Я люблю дивитися на зоряне небо
60. Я люблю гуляти по калюжах і ранішній росі
61. Я люблю море
62. Я люблю схід і захід сонця
63. Я люблю, коли після дощу з’являється веселка
64. Я люблю носити сорочки
65. Я люблю сміятися над собою
66. Я люблю закутуватися в плєд холодними вечорами
67. Я люблю грати в доміно
68. Я люблю переглядати старі фотографії
69. Я люблю ходити в театр
70. Я люблю групу Океан Ельзи
71. Я люблю відвідувати фотовиставки
72. Я люблю психологію
73. Я люблю ділитися своїми думками і секретами з братом
74. Я люблю лежати на підлозі
75. Я люблю, коли в голові багато думок
76. Я люблю щирість
77. Я люблю маленьких дітей
78. Я люблю вівсяне печиво зі шматочками шоколаду
79. Я люблю вихідні і літні канікули
80. Я люблю лінуватися
81. Я люблю потрапляти в пригоди
82. Я люблю колір своїх очей
83. Я люблю приймати пінну ванну
84. Я люблю активних людей
85. Я люблю розв’язувати кросворди - судоку
86. Я люблю запах бузку
87. Я люблю оригінальні годинники
88. Я люблю довго спати
89. Я люблю слухати зранку радіо
90. Я люблю носити золоте колечко
91. Я люблю дивуватися
92. Я люблю гарячий шоколад
93. Я люблю ловити метеликів
94. Я люблю стрибати по хаті і при цьому піднімати всіх на ноги з самого ранку
95. Я люблю робити щось своїми руками
96. Я люблю все говорити прямо
97. Я люблю дарувати мамі квіти
98. Я люблю срібні рамочки для фото
99. Я люблю поезію Ліни Костенко
100. Я люблю життя

В принципі, я ще багато чого люблю, а найголовніше те, що я люблю ЛЮБИТИJ

P.S. Додаю фото того, про що згадувалося вище...

Вся правда про мене...

А ви задавали собі коли-небудь питання: Цікаво, а який(а) я насправді? Я більше ніж впевнена, що так…

Знаєте, про кожну людину можна сказати дуже багато, і  кожен скаже по-різному… але важливим є те, якою людина сама себе вважає…

Нещодавно і я задумалася над тим, якою я є насправді… навіть провела соціологічне опитування… добровольцями стали мої друзі, які повинні були охарактеризувати мене кількома словами… І от, що з цього вийшло: (імен, я звісно називати не буду)

Відповідь №1:

·        наполеглива

·        незалежна

·        творча

·        винахідлива

·        позитивна

Відповідь №2:

·        тендітна

·        цікава

·        сяюча

·        дружелюбна

·        відкрита

Відповідь №3:

·        активна

·        оптимістична

·        відкрита

·        стильна

·        балакуча

Відповідь №4:

·        розуміюча

·        творча

·        турботлива

·        таємнича

·        сильна (в плані характеру)

Відповідь №5:

·        комунікабельна

·        життєрадісна

·        смішна

·        творча

·        симпатична

Відповідь №6:

·        весела

·        енергійна

·        балакуча

·        оптимістична

·        усміхнена

Відповідь №7:

·        життєрадісна

·        комунікабельна

·        оригінальна

·        непосидюча (енергійна)

·        прямолінійна (щира)

Відповідь №8:

·        комунікабельна

·        активна

·        не сором’язлива

·        людина настрою, але переважно весела

Відповідь №9:

·        Хороша

·        Розумна

·        Унікальна

·        Спокійна

·        Товариська

І звісно, не можу не викласти оригінальну думку свого знайомого… Отже, Дівча невеличке (це яJ):

·        комунікабельна

·        універсальна

·        енергійна

·        світла

·        жива

·        місцями капосниця

·        біла і пухнаста (але може вкусити)

·        лапочка)

Знаєте, якщо співставити всі їхні відповіді, то доля правди в цьому є… Але мені хотілося б охарактеризувати себе самій.

Отож, яка я? Я:

Комунікабельна – спілкування це для мене все.. Обожнюю заводити нові знайомства і друзів.. класно, коли є з ким поділитися своїми думками та ідеями… мабуть я соціоманка J

Творча – обожнюю робити щось своїми руками, особливо малювати… знаю, що не завжди виходить так як я хочу, але шедевр – це не обов’язково, коли в тебе вийшла картина, як в самого Пікассо, а коли вона щось означає для тебе і тобі не соромно показати її іншим… багато хто, боїться ділитися своїми витворами, оскільки вважають їх поганими… Знаєте, якщо продовжувати боятися, то ви так ніколи і не дізнаєтеся думки інших, тому вперед, діліться з іншими своїми творчими ідеями)

Надійна – люблю людей на яких можна покластися і тому сама стараюся такою бути, не  хочу підводити інших, особливо друзів… Вони можуть завжди розраховувати на мою допомогу та підтримку.

Оптимістична – так, наш світ повний негативу, але це лише тому, що ми не хочемо, або ж не можемо побачити в ньому щось хороше… а я так жити не можу… тому життя сприймаю завжди з усмішкою… Це так класно посміхатися новому дню, перехожим і заряджати інших своїм настроєм.

Сильна – я готова до будь-яких випробувань, адже, так чи інакше ти отримуєш від життя свій урок, а це вже добре, оскільки це чомусь та й навчить… ще з дитинства мене вчили ніколи не здаватися, бути сильною заради своїх рідних, адже якщо не ти їх підтримаєш, то хто? Знаєте, хто не здається і завжди може піднятися, як би життя тебе не кидало, ніколи не програє… адже, важливо не те, скільки разів ви впали, а те – скільки разів ви змогли піднятися!

Цікава – я люблю постійно дізнаватися щось нове, відкривати для себе світ з кожним днем… (знаю, що іноді можу пхати носа не в свої справи, але повірте, це лише тому, що я хочу вчитися не лише на своїх помилках, але й на помилках інших людей)…

Мініатюрна – я не дуже високого росту, але вважаю це плюсом, адже так класно, коли тебе можуть з легкістю всі обняти, приголубити… це класно відчувати тепло і турботу інших… одним словом Дюймовочка, так от маленька казкова героїня, яка щиро вірить в добро)

Наївна – знаєте, можливо це і мінус, але я все ще вірю, що люди змінюються, що той хто зрадив один раз, зможе більше цього не робити… Я вірю, що справедливість є і за неї варто боротися (хочеться сказати дякую одній людині, яка змусила мене знову повірити в це ствердження… ім’я називати не буду, оскільки людина, яку я маю на увазі і сама зрозуміє, що це про неї).

Енергійна – обожнюю активно проводити час… займатися спортом: бігати, грати в баскетбол, бадмінтон, їздити в гори, подорожувати, годинами дурачитися з молодшими сестричками…мене завжди всюди багато, друзі часто називають енерджайзером і запитують, коли ж ця батарейка сяде…

Проте, я дівчина зі складним характером… Знайти до мене підхід неймовірно важко, але ті, кому це вдасться ніколи про це не пошкодують… я можу бути терпеливою і багато чого пробачати, але в свою чергу і запальною, почати сварку на рівному місці… просто щоб отримати чергову дозу адреналіну… Я цілеспрямована, якщо поставила мету, то досягнути її - це мій обов’язок… Однак, буваю неймовірно лінивою, коли просто не хочеться нічого робити.. Знаєте, всі люблять, щоб їх хвалили за досягнення, це їх підштовхує до нових звершень… от тільки на мене це правило не розповсюджується… скоріше, мене зачіпить, коли вкажуть на мої мінуси і скажуть, що я в чомусь гірша за інших… не люблю нікому програвати, тому зроблю все, щоб довести, що я нічим їм не поступаюся… Я людина принципів, ніколи не зміню свою думку, якщо це суперечить моїм уявленням чи ідеям. Також я неймовірно самокритична. Мені важко пробачити собі, коли я знаю, що могла б зробити щось набагато краще, ніж вийшло.

А ще я трохи забудькувата, однак, згадувати я вмію так само швидко, як і забувати… проте, таке враження, що я і зараз забула за себе сказати щось важливе… хоча…

А найголовніше, на мою думку, те, що я вільна – ніхто не має права мною керувати, вказувати, що і як мені робити… в своєму житті я вирішую все сама… нехай іноді ці рішення є неправильними, але вони мої… мої помилки… мої злети і мої падіння… моє життя… і я хочу прожити його так, як вважаю за потрібне…