Натхненні музикою

Звучить по-дурному, звісно, але я так відчуваю. І якщо ми будемо прислухатися одне до одного, то зрозуміємо, що в нас звучить одна пісня.
Крок Вперед 3D

Якщо ви думаєте, що танці – це щось несерйозне і не варте уваги, то ви глибоко помиляєтеся.. Знаєте, мені чомусь одразу згадується фраза з одного фільму: Танець – це ковток чогось нового. Чогось, що заховано всередині тебе. Танець – це можливість стати на певний час іншим.

         Коли танцюєш, як на мене, зникають всі рамки і ти стаєш вільним… В кожному русі є щось живе, щось, що заворожує і захоплює погляд… Складається враження, що в таких людей в венах тече не кров, а музика… Вони натхненні нею.. Кожен їхній крок, порух гармонійний… він вселяє віру, надію…І знаєте, неважливо яким стилем хто з них займається… У кожному є те, що їх всіх об’єднує… У них є жага… бажання творити...

Я дивлюся таким людям в очі і знаєте, що я там бачу? Я бачу сильний вольовий характер, витримку, а головне легкість… Вони не прикидаються, вони є справжніми… Ці люди ловлять кайф від того, чим займаються… Здається, наче вони чують ритм повсюди, а головне всередині себе… Навіть шум вулиці – це своєрідна музика для них, яка так і манить почати танцювати…

Знаєте, для них танці – це не просто хобі, це те чим вони живуть… це частина їх самих… І не важливо хто якого віку, адже усі вони натхненні музикою і саме цим кожен з них по-своєму особливий)

З любов'ю і зарядом енергії та натхнення, ваш Хрустик)

Трішки тепла...

Коли тебе хтось любить – це немов твоє серце загорнуте в покривало.

Хелен Філдінг

Знаєш, небо, хочу поділитися з тобою одними своїми роздумами… Скажи, як ти гадаєш, чому деякі люди мерзнуть навіть коли за вікном більш-менш плюсова температура? Що якщо суть не в самому нашому організмі…а просто людині холодно в душі…

Буває, що ми не відчуваємо всього того тепла і любові, яку нам хотілося б отримувати, нас нічого не гріє з середини…саме тоді ми намагаємося замінити нестачу внутрішнього тепла зовнішніми чинниками: тепліше одягаємося, загортаємося в покривала або ж отоплюємо більше дім... та чи міняє це щось?

- Мне не хватает теплоты, -

Она сказала дочке.

Дочь удивилась: - Мерзнешь ты

И в летние денечки?

- Ты не поймешь, еще мала, -

Вздохнула мать устало, -

А дочь кричит: - Я поняла! -

И тащит одеяло.
                                                              Агния Барто

Знаєш, небо, кожен з нас має в собі вогник, але не завжди є кому підтримувати його і тепла, яке від нього йде вистачає лише на саму цю людину…вона вже не має яким теплом ділитися, адже віддавши все до останньої каплі і не отримавши нічого взамін, вона ризику замерзнути…

Небо, а будинки? Скільки ми говоримо про тепло в домі… А де ж його взяти, якщо самі люди не вміють віддавати тепло і отримувати його потім теж? Чому більшість з нас не розуміє, що ми самі підтримуємо тепло в оселі… Без наших зусиль, яким би красивим не був ззовні будинок, він залишається холодним…

Так і з людьми… Ззовні ми можемо виглядати щасливими, привітними, усміхненими і завжди сяючими, а в середині можемо з останніх сил намагатися не дати погаснути тому вогнику…

Знаєш, небо, нам треба вчитися любити, вчитися дарувати людям тепло… адже, підтримка інших – це єдине, що не дасть нам замерзнути і зігріватиме навіть в найлютіші морози… А головне, що для цього багато не потрібно: всього кілька теплих слів, хвилинка нашої уваги до людини, клаптик любові, посмішка і трішки обійм… І побачиш, що результат не змусить на себе довго чекати…

P.S. Люблю і завжди любитиму тебе, моє небо J

Коли тобі важко...

Коли незгоди чорні на тебе стали вряд,

Коли програв сьогодні, а завтра знов програв, –

Не дай сумним зітханням зламать твої світи,

Бо тільки розпочнуться, то вже – не досягти…

Юрко Покальчук

Кожен з нас рано чи пізно стикається з труднощами у своєму житті. Всі наші старання до цього здаються марними і ми стоїмо перед вибором – продовжувати боротися далі, а чи здатися і мовчки спостерігати, що буде потім… Знаєте, в такі моменти нам потрібне ніщо інше, як підтримка…підтримка найрідніших людей... не повчання, не намагання без нашої згоди нам допомогти, а просто відчуття, що ця людина вас розуміє, що вона поруч з вами і готова розділити ваші емоції та переживання… знаю в такі моменти буває дуже важко підібрати правильні слова і дуже часто можна зробити ще гірше... Але знаєте, в такі хвилини, я згадую, що вже давним давно було винайдено одну річ, яка дозволяє людям зрозуміти без слів, що їх люблять…Це обійми)
         Можливо, обійми це все, що потрібно… Адже можна годину розмовляти з людиною і залишити її з тим самим відчуттям розчарування і спустошеності… а можна не промовити ні слова, а просто обняти і подарувати те, що важливіше за будь-які слова – це тепло, любов і відчуття віри в цю людину… Думаю, ви погодитеся зі мною, що немає більшого спокою в світі, аніж мить, коли на ваше плече лягає рука рідної вам людини…

Тому пам’ятайте, якщо ви не знаєте що сказати, які підібрати слова, не кажіть нічого.. просто мовчки обійміть, адже саме обійми вміють наповнити життя сенсом)

А для тих, хто вирішив здатися, я хочу процитувати рядки з одного з віршів Юрка Покальчука:

Хай навіть роки вперті засніжують путі,

Хай навіть кілометри далекі по житті,

Хай сонце збайдужіле випалює сліди, –

А ти простуй уперто. Іди, іди…

Не забувайте, що наше життя в наших руках, не дозволяйте труднощам керувати вами і щоб там не було, не зупиняйтеся в досягненні своєї мети)

З любов’ю ваш Хрустик ;)