Трішки дитинства...

«Викрадач тіней» Марка Леві – книга, яка проймає до глибини душі… книга, яка відкриває очі, змушує думати, а головне відчувати…

Ця книга зачепила мене, як ніяка інша… Мабуть надто багато знайомих ситуацій було в моєму житті:

«Дуже небезпечно прикипіти до когось. Неймовірно, наскільки, це може бути боляче. Боляче від самої думки, що можеш втратити друга».. Мабуть і мені варто повчитися не прив’язуватися до людей…

Проте, найбільше мене пройняла згадка про дитинство, адже, в книзі дуже багато йшлося про нього і ти, мимоволі, задумуєшся над своїм власним..

Моє дитинство 5 років тому залишилося на шкільному подвір’ї, в день вручення атестатів, в тому маленькому містечку, в якому я виросла… Моє дитинство залишилося на дорозі додому, де кожного разу, дійшовши до середини вулиці і втомившись, я просила дідуся поставити мені там лавочку, щоб я могла відпочити… Моє дитинство залишилося в саду, під моєю улюбленою яблунею, якої врешті-решт, нестало… Моє дитинство залишилося на старих фотографіях, того часу, коли батьки проводили зі мною більшість часу… Воно залишилося за іграми в доміно, коли вдома не було світла і доводилось сидіти при свічках…

Моє дитинство залишилося в моїх дитячих малюнках, коли мені ще подобалося це заняття… в, нехай маленьких і безглуздих, та все ж моїх віршах… Моє дитинство залишилося в кожному осінньому дощі, коли було так весело бігати по калюжах і міряти парасолькою їх глибину… Воно залишилося в кожному спуску на лижах холодною зимою, коли аж захоплювало подих від того, що ти летиш униз… а потім грієшся на пагорбі гарячим чаєм з термоса…

Моє дитинство залишилося за шкільною партою, коли я проводила час з найкращими, на той час, друзями…

А найголовніше те, що моє дитинство залишилося в моїх спогадах та моєму серці…

А де ваше дитинство?