Як боляче буває падати...

Казали небо знову плаче

Звучать бемолі за вікном

Що ж… привіт, небо. Як ти поживаєш? Так давно тобі нічого не писала… мабуть це було моєю найбільшою помилкою.. Мені так цього не вистачало… Звичайного спілкування… просто поділитися своїми емоціями, які мене переповнюють останнім часом… Переповнюють настільки, що я здається сама в них топлюся…

Знаєш небо, я на якусь хвилинку почала сумніватися у нашому зв’язку з тобою і дякую тобі за знак, дякую, що не дозволило мені втратити віру в нас)

Небо, а я сьогодні впала… просто посковзнулася і впала... от тільки здавалося, що падала з висоти 9 метрів вище неба… Падала і ніяк не могла злетіти, адже хтось пошкодив мої крила… Знаєш, цей удар був болючий…він хвилею прокотився по всьому тілу… Та я піднялася, не дивлячись ні на що.. зібралася з силами і пішла далі… От тільки знаєш небо, в мене зараз такий стан, коли не знаєш де болить більше.. ніяк не можеш зрозуміти, що тебе добиває.. фізичний біль чи душевний… 

В голові як завжди хвиля думок: Що сталося? Хто в цьому винен? Що буде далі?.. А я продовжую йти.. музика в наушниках, а пісні підібрані як на зло…

            Знаєш небо, в мене складається враження, що зима зараз не надворі, а в мені… Сльози уже стоять комом у горлі, шкода, що зимою не падає дощ… А хоча хто сказав, що не падає? Дякую тобі небо.. дякую за розуміння і підтримку… знаєш, так стає легше…

Знаєш, я хочу з тобою дечим поділитися… Одним зі своїх улюблених віршів…

 Не говори печальними очима 
те, що не можуть вимовить слова. 
Так виникає ніжність самочинна. 
Так виникає тиша грозова. 

Чи ти мій сон, чи ти моя уява, 
чи просто чорна магія чола... 
Яка між нами райдуга стояла! 
Яка між нами прірва пролягла!

Щось таки є в цих рядках… Небо, а я загубила свою веселку, ту, яку так довго шукала… Будь ласка, дай мені хоч якийсь натяк де вона тепер…

Небо, з мене знову роблять холодного циніка… повертають на старт.. туди, звідки я так довго намагалася втекти… а може так і має бути? Може тією собою мені було краще?

А хоча знаєш небо, я просто перегорну ще одну сторінку цієї книги під назвою життя і продовжу далі писати свою історію.. Тож вважай, що нічого не сталося…

Нічого такого не сталось. 
Бо хто ти для мене? Сторонній. 
Життя соталось, соталось 
гіркими нитками іронії. 

Життя соталось, соталось. 
Лишився клубочок болю. 
Нічого такого не сталось…

Тож небо, не треба за мене хвилюватися.. Зі мною все буде добре.. Ти ж знаєш, що я справлюся, поки в мене є ти…

Люблю тебе, моє небо, і завжди любитиму….