Мені тебе не вистачає…

Здавалося б життя залишилося таким як і було, майже без змін.. Так, деяких людей в моєму житті без сумніву поменшало, але ж без цього ніяк.. Дехто був зі мною упродовж кількох років, а дехто лише декілька днів. Проте, кожен з них мене чогось навчив, так само як і я їх.

Але зараз чомусь я відчуваю якусь порожнечу в середині… десь там, в глибині душі я відчуваю біль.. Ні, не через невзаємне кохання чи втрату когось… Хоча, кого я обманюю...саме через втрату дуже важливої людини в моєму житті…

Мені не вистачає тебе… Не вистачає спільного проведення часу.. Не вистачає твоєї посмішки і проникливого погляду… Мені не вистачає твоєї підтримки… Ніхто не вміє заспокоювати і підтримувати мене так як ти…

Знаєш, а я пам’ятаю кожну нашу розмову… Знаю, ти не любиш довгих розмов по телефону, не любиш чекати, коли я запізнююся, але постійно це робиш…І ще жодного разу не сварився зі мною.. Дякую тобі за терпіння…Ти б знав, який ти для мене важливий…

Так, я знаю, що завдала тобі дуже багато болю, але повір я цього справді не хотіла.. Понад усе, я старалася зберегти дещо, що на мою думку, важливіше за почуття… Хм…як би парадоксально це не звучало, але я втрачаю те, що так намагалася втримати…

Я знаю, що пробачити мені тепер неймовірно важко.. так, я постійно припускаюся помилок, зі мною важко, але я можу зарядити тебе позитивом, подарувати тобі шматочок того, що називається щастям…

Вибач, як би важко не було це зробити, але спробуй вибачити мене… Я не хочу тебе втратити вкотре…

Знаєш, я щодня перевіряю свою пошту в очікуванні того, що одного дня я побачу там повідомлення від тебе… все ще чекаю, що одного разу ти зателефонуєш і я почую в трубці такий рідний, усміхнений голос… Нехай там і звучатиме банальне «привіт», але я знатиму, що ще щось означаю в твоєму житті… що я важлива для тебе… Знаєш, мені б вистачило і однієї смс від тебе…лише одного слова…або ж…

          Знаєш, мені тебе не вистачає… Я щодня заходжу на твою сторінку в соціальній мережі і на моєму обличчі мимоволі з’являється усмішка…така щира, справжня.. таку, яку можливо ніхто крім тебе не бачив… І що найдивніше, я щоразу дивлюся на одні і ті самі речі… на твій статус і сімейний стан… Нехай це звучатиме по-дурному, але я боюся, що одного дня я побачу там зовсім інший напис і зрозумію, що втратила тебе назавжди…

Мені не вистачає тебе… Мені ще нікого не вистачало так сильно як тебе… Щовечора я згадую наші літні дні і вечори, які ми проводили разом… було так добре, так весело… ти дозволяєш мені бути собою… я не повинна носити маску біля тебе… Поруч з тобою я щаслива J

Зрозумій як мені тебе не вистачає… Знаєш, іноді хочеться просто поглянути на наше фото, згадати, посміхнутися…але мабуть правду кажуть, що з найважливішими людьми у нас найменше фото, якщо вони взагалі є.. так само і в цій ситуації…
          Знаєш, я можу ще багато чого сказати, але думаю слова тут не доречні… просто подивись мені в очі і ти сам все зрозумієш…

Мені тебе не вистачає….

Гра вартістю в "УСЕ"...

Вибір… Здавалося б, що може бути легше, ніж сказати «так» чи «ні», вибрати «біле» чи «чорне»… одна людина чи інша… Багато хто звик, що вибір роблять за нього… Хтось чекає поки все вирішиться само по собі… а що ж залишається робити мені… Знаєш, небо, в голові знову безліч питань і немає відповіді…

Обман… ти спитаєш чи я обманюю… якщо чесно, то вже не знаю.. якщо й обманюю то кого? Рідних? Друзів? Людей, до яких можливо відчуваю щось більше? А чи саму себе…?

Я заплуталася, небо… Проте, я люблю… От тільки кого?
Знаєш, можливо прозвучить банально і заїжджено…але мені це чимось нагадує одну сцену з «Сутінок»… ні, я не фанатка цього фільму, чи когось з його героїв… просто емоції знайомі… Два головні герої, в яких Белла закохана майже одинаково… Вони обоє такі різні, але водночас такі її… З кожним з них вона почуває себе по-іншому, почуває щасливою, самою собою, а головне вільною…

Он вона та сцена на горі (Розмова з Едвардом після поцілунку з Джейкобом):

Белла: - Що це було?

Едвард: - Ти любиш його!

Белла: - Тебе більше….

Так само і в моїй ситуації… Я люблю, я просто люблю… намагаюся ввібрати в себе усе це відчуття, насолодитися  ним сповна… але що, якщо я зроблю комусь боляче… Людям, які роблять мене щасливою… Мені справді зараз важко... Сумніви…Я мабуть ще ніколи не сумнівалася так як зараз…
Небо, а тобі знайоме відчуття, коли всім немає до тебе діла… Ніхто не помічає, який у тебе настрій, якого кольору ти сьогодні… а потім, раптом усім цікаво, що з тобою відбувається.. усі хочуть стати частинкою твого життя… лізуть тобі в душу з безліччю питань і спроб тебе завоювати… А мені знайоме… Сіра мишка.. зовсім не примітна і нікому не потрібна.. як завжди ховаюся за своєю маскою… а ж тут нові люди в моєму житті, які дозволяють мені бути собою і цінують мене такою як я є…

І здається я закохалася… от тільки в кого? В саме кохання? В свої ілюзії? А чи в саму людину?

Небо, мені так потрібна порада…. Відповідь… Тому що в цій ситуації я почуваю себе гравцем в казино... Готова зробити ставку і поставити на кону все, от тільки чи спрацює вона….?